***

Місячне сяйво — як тиха вода,

Ллється на плечі нічного міста.

Світло примарне, холодна хода,

Шепіт, що в серці тривожно іскриться.

Радість дрижить у зіницях моїх,

Вечір п’янить золотими вогнями.

Життя — це подих, єдиний, живий,

Вічно мінливий, мов тіні під нами.

Та десь за обрієм — тьма і віки,

Тіні майбутнього в пальцях стискаю.

Що там? Чи буде? Які там роки?

Страх і надія сплелися у зграю.

Місяць всміхається: "Ти ще живеш.

Що буде — станеться. Світ твій безкраїй".

Трепет у серці — мов тиша без меж,

Тривожно...та вперто іду і ще сяю.