Я хочу тобі розповісти, історію свою. - загублене

Я хочу тобі розповісти, історію свою.

І знову мене вбити намагались,

З корінням від землі відірвати,

Але я не здоланна...

Але зараз гірко плачу, бо пам'ятаю як  мій народ катували, як над ним жорстоко знущались.

І діти вже сплять,

Мати їм більше на ніч не заспіває.

І діти вже сплять, 

Мати їх більше не побачить. 

Кожна людина що серце має на цій ноті гірко плаче, 

Бо та дитинка та її матір більше рідних не побачить. 

І полягли мої солдати та люди прості.

Всі вірили що зможемо знову відстояти свою свободу.. 

Як шкода, але перемоги вони не побачать... 

І гірко на серці всім рідним, 

Комусь ці життя нічого не варті... 

"Хто ж тут правий?"  

Поки ви їх знайти намагались,

Моїх людей вбивали.

Зрозумійте нема серед нас ідеалів...

Я не кажу що вони найкращі! 

Завжди та десь буде хтось надто поганий, 

Але невже ми цього варті? 

Звісно, вам же начхати... 

Хоч хтось і допомогти нам хоче... 

Спершу завжди тепер буде матеріальне? 

"Погляньте, ось що ви будете втрачати" 

Це життя не є прекрасне до кінця, 

Але мої люди його побачити змогу не хотіли втрачати. 

Мій народ буде пам'ятати, 

А я тим що вже спочивають буду колискову співати... 

Я як мати, мої землі це свобода для дітей.... 

За що ви всіх без розбору убивали? 

Та навіть якби обирали, мені краще не стане... 

Бажання горить одне, щоб люті людей моїх зазнали. 

Навіщо нам ці страждання?

Я цьому світу співчуваю...

Нічого гіршого за людей не має.

Вони не бачать цінності в житті,

Важливо лише щось матеріальне...

Жінки зрештою свою справу знають, ще дітей в цей світ приведуть.

Але як же всі ті що тоді позасинали?

Невже вам справді начхати...