Балада про неї

Її волосся — схоже на гриву пегаса.

І якби ти побачив її справжню,

Ти б зрозумів, наскільки вона

насправді чарівна.

І якби ти доторкнувся своїми губами

До її звабливих вуст,

Ти б зрозумів, що в її жилах тече кров —

Гаряча й шалена.

Про неї не пишуть ні казок, ні романів.

Вона — як балада про чорнобриву,

Яка тополею посеред поля стала.

Вона — як мавка,

Що блукає по лісу ночами,

Шукаючи відповіді на свої запитання.

І врешті-решт, находившись удосталь,

Вона згадає свою сутність справжню,

Після чого згорнеться калачиком та заплаче.

І цей плач, немов грім,

Лунатиме і не спинятиметься до ранку.

Той гуркіт буде чутно повсюди!

А тоді вже, сама зігрівшись,

Немов сонце, встане й засяє.

Лиш жінки мають ту силу —

Після грому творити прекрасне.