Антоніо,97

«Антоніо, 97» — поетична сповідь чоловіка на межі життя і смерті. Це історія людини, яка все життя жила для інших, працювала, мовчала, не дозволяла собі мріяти. І лише в останні дні, коли тіло більше не слухається, коли дихання уривчасте, він уперше ставить собі головне запитання: “А ким я хотів бути?” Це поема про втому, біль, страх, про доброту, що не кричала, і любов, яка залишалася сталою. Про мрію, що втратилась у щоденній метушні. Про ніжність до дружини, якої не зникло з роками. Про жаль, що приходить тоді, коли змінити вже майже нічого не можна. І про мудрість, яка приходить — навіть запізно — але очищує.