Swordtember 2023

"Драконоборець" говорить напис на стіні.

Меч над ним не має нічого спільного з цією пафосною назвою, принаймні на перший погляд. Сталь давно потьмяніла, та і шар пилу однозначно не додає їй величного вигляду. Де-не-де з-під пилюки видніється іржа чи, можливо то давно застигла кров тих самих драконів. Подекуди ще можна вгадати позолочені завитки на лезі— послання колишніх поколінь, перекласти яке не здатна жодна душа в королівстві.

Дівоча рука тягнеться до меча і обережно знімає його зі стелажа. Меч трохи заважкий і однозначно їй не по руці, тому майже одразу вислизає на підлогу, придавлюючи полу кринолінової сукні. Однак цього кількасекундного дотику достатньо або меч зумів передати своє послання.

Засніжене поле бою, вітер завиває в скелях, кидаючи в обличчя жмені гострих як лезо сніжинок.

Праворуч стоять лицарі в білосніжних обладунках з червоним драконом на грудях, ліворуч— чорно-золоті ряди. Серед поля— дівчина у кольчузі. На голові позолочений обруч. Вітер грає її волоссям, заплетеним у десятки тоненьких косичок, а тверда рука міцно стискає руків'я меча.

—Де ж ти, Джарс? — шепочуть тремтячі губи.

Жага крові фактично відчувається в повітрі. Вої готові зійтися не на життя, а на смерть, і вона розуміє, що не зможе стати їм на заваді. Всього кілька секунд і земля вибухне стогонами й криками поранених та убитих.

Один з лицарів в білому робить крок уперед і, ніби у дзеркалі, з протилежної сторони рухається чорна фігура. За ними у бій кидаються і їх побратими.

—Ні! Зупиніться! — вигукує дівчина, однак ніхто не звертає на неї уваги.

Обоє бійців мчать прямо у серце поля бою, мечі наголо, обличчя спотворені злобою. Дівчина міцніше стискає меча, готова відбиватися від обох сторін, аж раптом над головами вибухає повітря.

Присутні, всі як один, задирають голови до небес, але синю вишину затуляє могутня тінь.

Міцні крила розрізають повітря поки золотий дракон приміряється до землі, затуляючи дівочий силует від обох воїнів, ніби ховаючи в обійми.

Сполох перевороту і ось уже світловолосий юнак у простій сорочці стоїть на його місці, руки— на дівочих плечах.

Та помітно розслабляється, але не опускає меча. Клинок все ще палає золотим рукописом, обіцяючи кару будь кому, хто наважиться посягнути на життя золотого короля драконів або його супутниці.

—Ти кликала, Ліаро, —муркоче він їй на вухо, ледь торкаючись губами.

—Щось ти не надто квапився, — хмикає вона у відповідь.

Порух рукою і воїнство нарешті помічає весільні обручки.

—Ваша величносте, ми... Ми не знали...

Лицар у чорному падає на коліна, кидаючи меча у бік.

—Принцесо, Драконоборице... —не менш шоковано шепоче лицар у білому. —Як? Чому?

У відповідь пара лише усміхається. Двом королівствам давно було пора замиритися. Тим паче що принцеса-драконобориця насправді була драконом під прикриттям.