Swordtember 2023

Він увійшов у таверну так, ніби бував у подібних місцях незліченну кількість разів. Ледачо ковзнув поглядом навколо, примічаючи порожні місця за барною стійкою прямо навпроти входу, і попростував до них розміреною ходою людини, якій нема куди поспішати. Гамір і гуркіт келихів об дерев'яні столи, хіхікання офіціанток, тихі і не дуже перемовини завсідників здавалося його зовсім не тривожили. Він сів за стійку, зняв рукавиці, витяг звідкілясь невеличкий том і кинув кілька слів барменові, озвучуючи замовлення.

Поряд пропливла офіціантка:

—Можливо пан бажає пересісти?

—Ні, дякую,— відказав він.— Не турбуйтеся, мені і так зручно.

Дівчина лише стенула плечима у відповідь. Більшість гостей не сідали спиною до входу, побоючись нападу. Всі навколо знали про постійні атаки грабіжників і бандитів на таверни тож вважали накраще сидіти обличчям до нападників і мати шанс утекти. Новий гість взагалі виглядав доволі дивно. Його колись темний плащ, що очевидно втратив свій колір від довгого перебування під сонцем і дощем, повністю ховав усю постать юнака. Рукавиці теж були не нові, а рукава сорочки, що виглядали з під плаща коли він гортав сторінки книги, були сильно замурзані. Волосся також було неохайне, довге і несвіже. Сальні прядки вибивалися з абияк зав'язаного пучка на потилиці, обрамляючи юне, але завітрене обличчя. Якщо б їй довелося вгадувати, ким був цей хлопчина, вона з упевненістю сказала б що він неабиякий час провів у дорозі.

Коли подали їжу він не накинувся на неї як частенько робили гультіпаки, а поклав собі серветку на коліна і почав акуратно нарізати м'ясо та сир ножем і виделкою. Офіціантка здивовано вирячилася на хлопчину. Вся його поведінка видавала в ньому людину непростого походження, однак зовнішній вигляд справляв геть інакше враження.

Юнак встиг з'їсти половину своєї трапези, коли двері таверни з гуркотом розпахнулися, привертаючи увагу усіх присутніх, і на порозі з'явилися п'ятеро волоцюг, озброєних до зубів. Один з них миттєво схопив найближчу дівчину і приставив їй ножа до горла, нахабно посміхаючись:

—Леді і джентельмени, це пограбування! Не поскупіться на золото і срібло якщо вам дороге ваше життя.

Офіціантка зітхнула. Третій раз лише цього тижня. Такими темпами у них не буде на що закупити продукти для таверни.

Бандити почали ходити по залу, збираючи "пожертви", аж ось один з підійшов до юнака, який за весь цей час навіть не зиркнув у бік дверей.

—Гей ти, глухий чи що?— шарпнув його за плече бандюга.

—Добродію, я намагаюся насолодитися своєю їжею за яку вже заплатив. Не турбуйте мене,— стримано мовив хлопчина.

Хтось шоковано ахнув, вражений його спокоєм.

Бандит пирхнув:

—Добродію, — перекривив він,—Можливо Ви не помітили, та це пограбування. І якщо ти не віддаси все золото, що маєш, я запхаю цю виделку в твою ду...

Хлопчина геть непомітним рухом заїхав чоловікові ліктем під ребра, змусивши того вдавитися останнім словом. Бандит закашлявся, юнак продовжив нарізати шинку.

—Слідкуйте за словами,—суворо мовив він. — Тут є дами.

Бандюга загарчав.

—Та я тебе, шмаркачу, зараз ...—він потягнувся до меча на поясі, але не встиг.

Декілька подій сталися майже одночасно: хлопчина звівся на ноги різким рухом, відштовхуючи стільця в напрямку бандита, той спробував уникнути стільця, але напоровся на товариша, що облишив дівчину, яку до того тримав за горло, і квапився йому на підмогу, й обоє покотилися на підлогу. Юнак весело хмикнув, скинув свого плаща, з під якого блиснула срібна, натерта до блику кольчуга, і вихопив сяючого клинка з піхов. Він плигнув у бік трьох інших бандюгів, що одразу похапалися за зброю, та вони були заповільні. Ударом руків'я по руці противника лицар вибив у першого бандита меча, тоді вдарив його у скроню і крутонувся на місці, зустрічаючи лезом клинок іншого. Лязг блискучої сталі об тьмяний брудний метал прозвучав наче грім серед ясного дня. Третій бандит спробував підкрастися до лицаря зі спини, але той не озираючись копнув назад і влучив йому в коліно. Чоловік завив з болю і випустив ножа. Лицар пірнув під руку свого супротивника, підрізаючи його бік, тоді , не чекаючи поки той упаде, розвернувся до двох, що отямлювалися від падіння.

—Добродії, ви певні, що не бажаєте забратися звідси подалі? — сонячно посміхнувся він, направивши меча у їх бік. —Здається я чую тупіт коней гвардії Її Величності.

За вікном і справді було чути іржання коней і брязкіт обладунків.

—Здається, вас час спливає.

Старший бандит брудно вилаяся. Юнак скривився:

—Де ваші манери? Я вам по доброму пропоную забратися геть, а ви отак?

—Та пішов ти,—сплюнув інший, зводячись на ноги і помагаючи встати своєму товаришу. Той незграбно підібрав свого меча з підлоги.

Лицар зневажливо і якось з сумом позирав на занедбаного меча.

—Вам потрібні не лише уроки хороших манер, а і уроки догляду за зброєю. Не дивно, що вона вас підводить.

Бандити проігнорували сказане. Вони підібрали свою зброю, поранених товаришів і один, було, потягнувся по мішка з награбованим, але лицар наступив на його шворку:

—Е ні, це залишиться тут. Гадаю, вам буде достатньо і уроку, що ви винесли з нашої невеличкої зустрічі.

Чоловік мовчки облишив мішка. Якось затравлено подивився на командира, той кивнув і пробурмотів:

—Залиш, ну його. Нема чого зв'язуватися з цими прибацаними мандрівними лицарями.