Чухлик

— Синку, візьми мотоцикл і забери мене. — Ні привіту, ні конкретики. Та Алік уже звик до таких дзвінків.

— Де ти вже загубився? — роздратовано питає. Отак завжди: батько нап’ється й загубиться десь, а йому вишукувати. Як хлопець сам пив, то додому приходив у будь-якому стані.

— Я… На кладовищі.

Хлопчина мало не впустив телефон.

— Де, де?

— На кла-до-ви-щі! То ти їдеш, чи ні?

— Хрр, зараз буду.

Поклав слухавку й красномовно вилаявся. Мати буде не в захваті й так, он, кричала, коли додзвонитися не змогла. А тепер Аліку пізньої ночі треба мчати за три кілометри туди, де мертві спочивають. Не лайно, а ціла купа гною, чорти б її виклали. Одягнувся, взяв ключі від мотоциклу.

— Я за батьком! — і грюкнув дверима, не бажаючи чути відповідь.

Дорога темна, вуличні ліхтарі не працювали, але фара справлялася. Старенький двигун, заведений з третього разу, шалено гудів, чуло все село. Якщо Алік не спить, то і їм не дозволено.

Доїхати до кладовища то одне, а знайти там батька — зовсім інше. Повільно просувався рядами могил, несвідомо повторюючи денний маршрут батька, хлопець мало не трусився від страху. Мружив очі, вдивляючись у темряву. Ну його, це бухло, якщо воно приводить на кладовище вже й у буквальному сенсі!

Різко зупинився, побачивши силует на п’єдесталі. Через мить зрозумів — то зламаний пам’ятник, а на ньому, виходить, його батько.

— Батьку, ти?

— Я, я, не кричи.

Потроху, під руки, вивів Алік п’яного з кладовища і всадив на мотоцикл. Всю дорогу батько приговорював «Ані каплі в рота більше!». Аби ж. Першою справою по приїзді додому в нього було опрокинути сто грам від стресу. Зігрівшись і повеселішавши, він зайшов у спальню, де його чекала розгнівана дружина. Дочекавшись кінця виговору, Чухлик лише відповів:

— Я з кладовища прямо у твоє ліжко.

Впав і захропів. Весь у землі, від нього тхнуло спиртом і брудом. Дружина почала його виштовхувати. «Льолік, помийся! Йди геть, алкоголік бісів!»

Алік не став свідком тієї сцени. Бачив він їх з десяток, вже звик. Погляд його був прикутий до пляшки, з якої зовсім нещодавно хильнув батько. Довго хлопець стояв незворушно, свердлив поглядом скло й цю прокляту рідину, від якої усі їхні біди. Невже спирт має аж таку владу над людиною? Виходить, що так. Важко зітхнувши, Алік підійшов до столу, схопив пляшку й пожбурив у прочинене вікно. Десь далеко пляшка впала, горілка полилася в землю. І разом з нею, тільки вже в душі хлопця, розтікалося по тілу полегшення. Вибір зроблено — не буде пити.

Тільки-от чи дотримається він свого рішення, це вже питання…