Віщий сон

Розсипалися, мов у Рапунцель, довгі коси.

Рука білява дерев’яним гребінцем

З гори до низу провела.

‒ То до дороги, ‒ мама прорікала,

‒ Коли таке тобі наснилось.

Урізалися волосинки в пальці мої,

Доволі глибоко проникли, до кісток.

Я намагалася їх відділити.

Біль неймовірний – не відпускала плоть.

До сліз. Було б й до крові, якби…

‒ Бодай! Хтось западе тобі у серце,

Так сильно, що зростеться з ним.

‒ Все віщувала ненька.

Не забарилася дорога.

Не довгий шлях, та він привів.

Як дивно, що усе збулося.

Осів у серці, мов приріс.