Совість для диявола

ДАЙМОНД РАЙТ:

Холодна підлога тонула в напівтемряві. Я сонно плентався сходами до своєї кімнати, уявляючи, як зараз впаду на диван та відісплюсь. Всі ці телепортації та нерви так виснажували, що я вже навіть почав мріяти про рідне Чистилище, затишний будинок та посиденьки з чимось міцним коло вогню. І бажано без цієї божевільної, яка дивиться на мене періодично як на чек у мільярд золотих, а періодично, наче я маленька безпомічна дитина. Ця відьма, напевно, ще довгий час буде являтися до мене уві сні. Неймовірна жінка! Мало того, що пустила у свій дім вищого демона, так ще й без жодного остраху дозволила йому жити з собою. Мені аж цікаво стало, її мати що, не вчила, що не можна пускати у свій дім незнайомців? Певно за цією роботою останній глузд втратила...

Нарешті дійшовши до кімнати, я втомлено застиг посередині коридору — виявляється, тут було чотири кімнати. Те, що мені в першу — я ще якось згадав. А от в яку саме...? Що там, що там було вимкнене світло і не доносилося ні звуку. Абсолютно однакові. Хоч би стрілочку намалювала — «Тобі сюди». А на інших написала б «Не заходь, бо вб'є». Вбити, вона точно не вбила б, але так принаймні було б зрозуміло куди мені.

Простоявши кілька хвилин, я вирішив не гаяти часу дарма і смикнув за ручку, ступаючи всередину. Мить, і якась незвідана рожева хвиля диму охопила все моє тіло крім обличчя. Вона втиснула прямо в стіну, вибиваючи повітря з грудей. І ніяка фізична сила, ніяка магічна сила не допомогла мені хоч якось зсунутись з місця хоча б на міліметр. Зате відкрився вид на приголомшливу картину, від якої я і сам застиг на місці й перестав вириватися.

Моя пришиблена відьма, ніби в трансі висіла в повітрі, оточена рожевим димом. Вона була одягнена в одну нещасну довгу сорочку, яка ледь прикривала її стегна. Й коли вона простягнула до мене руку, я настільки замилувався красивими ногами, що навіть не відразу відчув, як вона стиснула мою шию. Мить — і Адель нахилилася до мого обличчя так близько, що я міг відчути її дихання. Щось в грудях стало дивно битися, й мені захотілося поцілувати її. Але в наступну мить магія в її очах згасла й дівчина відсахнулася від мене.

— Якого біса ти тут забув...? — розлючено запитала вона, протягуючи пальці вперед. Рожевий дим, який весь цей час мене огортав, ніби слухняний пес повернувся на своє місце й розчинився у її долоні. — Ти зовсім безсмертний...? Чи як?

— Якщо вже на те пішло, то так. Безсмертний, — буркнув, розправляючи на собі одяг і крадькома дивлячись на спокусливі ноги. Це ж треба так необачно вляпатись... — В тебе з цим якісь проблеми...?

— Ще раз увійдеш в мою кімнату, коли я сплю — станеш смертним, — констатувала вона, а я аж розсміявся від її серйозного обличчя. — Дарма смієшся, демоне.

— І що ти мені зробиш? — забавлявся, повільно ступаючи в її бік. Було цікаво, наскільки вона не мала інстинкту самозбереження. Та й треба було нагадати їй, що впускати в будинок чужинців небезпечно. Тому я почав посуватися ще ближче, щоб трішки налякати. — Маленька, мила відьмочка, яку ніхто не почує, навіть якщо вона кричатиме. Я можу з легкістю загнати тебе в глухий кут і...

— І що...? — посміхнулася вона як божевільна, поки я її змушував відступати до самого ліжка. Невже вона зовсім не боялася того, що я міг її з легкістю скривдити...? — Що ти плануєш зробити, мені аж цікаво?

— Провчити, — різко нахилився до її обличчя й прошепотів у губи. Відьмочка, не очікуючи подібної швидкості, зашпортнулась, злякано схопилася за мою сорочку і полетіла на ліжко разом зі мною.

Секунда — і той самий магічний дим огорнув моє тіло в польоті, не даючи виставити вчасно руки. Я впав прямо на це безсмертне дівча, яке видихнуло в мій напіввідкритий рот рожевий дим. Магія пробралася в легені, а я так і завмер, неспроможний поворухнутися чи хоча б кліпнути очима! Мало того! Так я ще й примудрився впасти прямісінько на її губи! Від цього кволого поцілунку в моїх грудях нестримно защемило, ніби хтось засунув між ребер шматок розпеченого металу. В голові відразу ж промайнула стара сімейна страшилка, в якій демон тричі цілує когось і стає навіки прив'язаним до нього. Від страху, я навіть спромігся кліпнути декілька разів! Але цей дурний туман так і не відпускав!

— Клятий демон! — гаркнула Адель, намагаючись спихнути моє тіло з себе, але натомість домоглась лише того, що я здійнявся над нею й знов упав прямісінько в її губи. — Та хто ж вас у Чистилищі відгодовує таких важких! Ти що, сотню кілограмів важиш?!

Магічна хвиля дивовижним чином знову стиснула мої груди, вириваючи з напіввідкритих губ стогін. Дитяча страшилка перестала бути смішною і я судомно намагався хоч якось отямитись, але схоже, що заклинило не лише мене, а й магію відьми. Бо замість того, щоб розсіяти цей проклятий туман й дати мені спокійно з себе злізти, вона приречено розкинула руки в сторони та розслабилась.

— Щоб я ще раз зглянулась над демоном! Та ні за що! — бурмотіла вона з-під мене. — І чхати мені, що він привабливий та добрий! Тепер на роботу братиму лише тих чоловіків, яких можна буде з себе легко стягнути! Так і напишу в контракті! «Шукаю робітника до шістдесяти кілограмів!», а не це чудовисько, яке важить як холодильник...

Я слухав тираду відьми й молився всім богам, щоб вона знову не взялась мене підіймати. Е, ні! Краще я вже якось на ній переночую, ніж знову відчую, як від поцілунку з нею мене буквально б'є магією. Не те щоб я різко почав вірити в дитячі казки, але зв'язувати своє життя з відьмою, яка не могла контролювати свої сили я аж ніяк не збирався! Ще чого не вистачало!

— І чого ти на мене так дивишся?! — сердилась вона. — Насолоджуйся, бовдуре! Твоя жартівлива вихідка коштуватиме мені спокійного сну найближчий тиждень!

«Не настільки я вже й страшний, щоб снитися тобі в кошмарах стільки часу!» — сварився подумки. — «Чудовисько своє рожеве сховай і я сам втечу від гріха якомога далі й від тебе!»

— І ж надихався, як на зло... Тепер спокійно собі проспить без пам'яті до самого ранку! Щасливий! — ніяк не могла вона вгамуватися. — А мені тепер в його голові ночувати… нещасний бовдур...!

Зриваючись мало не на скиглення, відьма з дивовижною прудкістю повернулася на бік та стала вибиратися з-під мене як черв'як. Чуло моє серце, що завтра болітиме все, від її кістлявого тіла! Але краще так, ніж знову відчути магію між нами...

— Все! — переможна вигукнула вона, нарешті вибравшись з-під мого тіла. — Спи, красеню! Сподіваюся, твоя тонка душевна організація переживе цю ніч в моєму ліжку і якось справиться зі своїми сновидіннями. Демон нещасний…! Теж мені...

Відьма нахабно вмостилася під ковдру, впираючись в мене ногами, загорнулася сильніше та лягла спати. А от я все ще не міг поворухнутися. Цікаво, в неї в роду горгони потоптались? Я тільки зараз помітив, але її магічний дим давно розсіявся. І якщо першого разу він мене просто тримав на місці, то зараз...це більше нагадувало якийсь ефір оніміння. Цікаво, кожен хто її цілує перетворюється на живу статую чи це лише мені так пощастило?