Іграшки

Кожен спогад вкладаю в ліжко, горну під ковдру,

іноді не свої навіть, так, підкинуті.

Як в дитинстві вкладала іграшки, щоб їм не було самотньо.

Вночі оживуть, закліпають намистинами,

знатимуть, що не склали у довгий ящик,

як буденне чи непотрібне.

Як перший щоденник, картатий потертий зошит,

із любовним листом непевним юнацьким почерком.

Там де мало бути ім'я — залишила короткий прочерк,

як одне із найкращих життєво важливих рішень.

Мої перші сто років, я тільки вчуся молитися.

Виходять вірші.