Свої

Наступний день, чи, точніше, наступна ніч,

і вітер гуляє по пустоті узбічь.

Когось нагадало? Як ти - на межі протиріч,

блукаєш тут заревом, маревом, тихим гомоном...

А ніч все минає, за нею ідуть часи,

розвіються за світанком усі голоси,

не буде ні зір, ні комет, ні тої краси,-

а ти залишайся у клітці ледь чутним стогоном...

З нової сторінки... Води назад не втече,

і сонце вже скоро проміннями запече,

і демони знову руку кладуть на плече -

тебе зазивають і манять іти за ними.

Та ти не боїшся, ти ж знаєш правду, мабуть...

Ти знаєш, чому вони всі так до тебе йдуть?

Вони - не навколо... Вони всі в тобі живуть...

Ти - їхня... Чого ж ти не хочеш зробить їх своїми?