Гівер Крапка й Чонго смайлик цифри, знаки рятували.

Смайлик втік із телефону,

– Не дзвоніть мені, я хворий.

Піду в гори підлікуюсь,

утомився сльози лити.

Через пару тижнів ждіте,

переформатуюсь в бітах.

Хай дизайнери в програмі,

намалюють новий смайлик.

Сів, подумав – це ж задовго…

Ще й одному – несерйозно.

Згаряча бовкнув, відомо.

Ану подружку підмовлю.

–Крапка, підеш й ти зі мною?

Вдвох шляхи усе ж коротші.

– Що тобі сказати Чонго,

тут подумать треба добре.

Я завжди на свому місці,

як без мене, як без ритму?!

Речення загублять зміст,

є початок – де кінці.

– Слухай, Крапка, це ж чудово:

створять тобі новий одяг,

розфарбують в різний колір.

Зранку будеш геть червона,

вдень вдягнеш плаття зелене,

а на вечір – срібне, легке,

з зірочками – шиті шовком.

Мож віночок із волошок?

Думай поскоріш – час пізній,

в мене настрій геть паршивий.

За добу назад вернемось –

тікаймо допоки темно.

Їдьмо до зупинки “Знаки”

на червоному трамваї.

Далі – поїздом – “Розв'язка”,

до зупинки “Малювання”.

Ну а там хтось нам підкаже –

куди йти, яким ще шляхом.

Ризикнем? Гірше не буде –

не скучати ж завше тута.