2
Батько повернувся рано вранці. Мати кинулася до нього на шию, цілувала, щось шепотіла, а той лише ласкаво гладив її попелясте з сивиною волосся, кажучи, що все буде добре. Тобі терпляче чекав, коли батько роздягнеться, помиється після важкого дня і поїсть. Нарешті, коли той сів за письмовий стіл, син набрався сміливості та звернувся до тата:
- Розкажеш, що трапилося? Адже я вже зовсім дорослий... Якщо ти підеш і мамі потрібен буде захист...
- Тобі... ти маєш рацію. Коли я йду з дому, ти - єдиний чоловік і захисник. Але тут навряд чи зможеш допомогти. Та й ніхто не зможе. Тому, слухай мене уважно. Одного разу, якщо ми не впораємося на рубежі, і вороги прийдуть до стін міста, бери матір і йдіть якомога далі. Ви не зможете битися, та й не повинні. Розумієш?
Тато схопив Тобі за руку, і той відчув, що батькові страшно. Його батькові - сильному, мужньому воїну, який пройшов дві війни...
- Тату... хто вони? Хто наш ворог? Чому ми можемо не впоратися?
- Господь послав нам найбільше випробування після чуми. Випробування нашої віри, нашої здатності стояти до кінця, захищаючи все, що дорого і свято. Вони...
- Вони мертві, Тобі, - мати непомітно увійшла в кімнату й обійняла сина за плечі. - Мертві...
Слова відгукнулися дзвоном у голові. Перед очима пронеслися обличчя всіх, кого ховали. Чомусь серед них він побачив ще одну людину... Те саме обличчя, яким так часто потайки милувався. Тобі на мить завмер, вдивляючись у сповнені сліз материнські очі, і запитав:
- Але хіба мерці можуть...
Хлопчик не розумів, як це можливо. Він завжди вірив у те, що після смерті тіло людини руйнується, а її душа потрапляє до раю або до пекла.
- Ми не знаємо, чому це відбувається, синку. Учені, священики, найкращі уми не знайшли відповіді. А я - простий солдат. Усе, що можу - захищати місто, поки живий.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!