Заповіт

Тобі розумів, що втекти з дому ближче до стіни, порушити обіцянку, дану батькові - непростима помилка. Що мати буде хвилюватися. Але щось раз по раз вабило його сюди. Він сховався під перевернутим возом і спостерігав, як величезний натовп зотлілих мерців, що хвилею накотився на кам'яний бастіон, піднімається, створюючи живі сходи.

Тих, хто вже опинився на стіні, рубали й палили. Але вони, немов не помічаючи опору захисників фортеці, йшли напролом. Тобі з подивом помітив, що мерці не нападають. Просто йдуть уперед, немов підкоряючись поклику, не чутному простими людьми.

- Вони прорвалися! - закричав чоловік у чорному одязі. В одній руці він стискав палаючий факел, а іншою тримав короткий меч. Він кинувся вперед.

Хлопчик зрозумів, що поки оборонці відбивалися від тих, хто ліз на стіну, частина небіжчиків відкопала старий підземний хід, який давно завалили. І зараз варті довелося розділитися.

В очах хлопчика змішалося все - живі, мертві, відблиски смолоскипних вогнів, блиск мечів і алебард. Під тьмяним світлом місяця люди намагалися зробити неможливе - вбити те, що давно мертве. І розуміли - сили не рівні.

Нехай жоден боєць не поліг від рук мертвої армії, але орда нежиті продовжувала рух уперед. Хто знав, яку мету переслідують повсталі з могил?

Тобі побачив, як у натовпі небіжчиків, що рвуться від стіни до міських вулиць, розштовхуючи варту, повільно йде мертва дівчина. Хлопчик на мить застиг. Сукня вже не виглядала такою гарною, а прекрасне довге волосся встигло порідіти за час, проведений у сирій могилі... Але хлопчина все ще міг її впізнати.

Тобі вибрався з-під воза і рвонув туди, де зараз міські захисники намагалися стримати живих мерців. Один із стражників уже заніс алебарду над головою колишньої сусідки, і хлопчик стрибнув уперед, сам не розуміючи, що робить. Його незручного кульбіту вистачило для того, щоб виграти кілька секунд. Воїн промахнувся і тут же відволікся на інших мертвих.

Тобі схопив Агату за висохлу руку і потягнув за собою подалі від стін і стражників. Вона не могла бігти так само швидко, як живий і здоровий хлопчик, і йому доводилося майже волочити за собою колишню сусідку.

Коли втікачі опинилися в одному з двориків старого міста, він побачив відчинені двері в підвал.

- Сховаємося там!

Зачинивши за собою двері, Тобі нарешті набрався сміливості подивитися на дівчину. Зовсім недавно вона була красивою, юною, повною сил. Зараз же від колишньої краси не залишилося нічого. Частина прекрасного волосся випала, на місці правого ока чорніла порожнеча. Зуби проглядали через поїдену плоть. Тобі не без зусиль придушив блювотний рефлекс. Він усвідомлював, що все, що відбувається зараз, просто неможливо, але не міг зрозуміти, чому вона, померла і похована, як годиться, зараз стоїть перед ним, явно усвідомлюючи те, що відбувається...

- Агато, ти мене впізнаєш? - Мертва дівчина ледве помітно кивнула. - Ти не можеш говорити, так? Я хочу зрозуміти, чому це сталося з тобою та іншими. Почекай тут, я знайду папір, перо і чорнило! Будь ласка, не йди нікуди! Якщо стражники тебе побачать, то спалять!

Тобі помчав вузькими двориками в бік будинку. Дорогою він кілька разів падав, спотикаючись об кинуті в поспіху речі, кошики. Перед самою огорожею під ноги кинувся індик, моторошно налякавши хлопчика.

Матері вдома не було, а батьківське письмове приладдя стояло на столі. Хлопчина схопив пару гусячих пір'їн, пляшечку чорнила і кілька чистих аркушів. Він страшенно боявся, що не встигне. Що Агата вийде на вулицю і загине. Знову... Тільки вже не від невідомої хвороби, а від рук катів, які не розуміють, що проблема не в ній...

Коли він влетів у підвал і побачив, що дівчина сидить нерухомо на лавці, то полегшено видихнув.

- Ось, я приніс! - він простягнув їй аркуш, відкрив чорнило й вмочив у нього свіже пір'їнку. - Пиши. Розкажи все, що знаєш!

Агата взяла висохлими пальцями перо, і почала повільно виводити слова, буква за буквою перед здивованим Тобі давно знайомі рядки, які так часто повторювала мама.

- Вірую, - прошепотів він. Агата зупинилася і подивилася на Тобі єдиним уцілілим оком.

«У єдину Святу, Соборну і Апостольську Церкву» - писала Агата, - "Сповідую єдине хрещення на відпущення гріхів. Чаю воскресіння мертвих, і життя майбутнього віку. Амінь".