Вкрадене майбутнє

Знову ми блукаємо безкрайньою рівниною руїн під гнітючим багряним небом, де колишні хати, колись наповнені щастям - давно вже розвалені, а калюжі крові застигли у випаленій, попелястій землі, мов жахливі спогади майбутнього та минулого. ... Ми мовчки ступаємо між обвуглених дерев, не залишаючи слідів, але в серцях плекаємо одну надію - колись ми знову зустрінемо весну під цвітом бузка, під синім небом. І хоч довкола панує безнадія майбутнього, ця віра залишається нам останнім доказом, що "Усе буде добре"...