«Твої пальці в долонях»

Я був диким — як вітер холодний,

У шинках — наче в храмі гріхів.

Та тебе я зустрів — і свій норов:

Залишив на межі берегів.

Я б спалив своє серце до тла,

І себе — щоб нічого не лишити.

Бо з тобою цей світ оживає —

Прокидається в грудях весна.

Я жив бурею, словом, вином,

Кричав до зорі без упину.

Плутав спогад із вчорашнім сном,

І шукав себе в кожній спокусі.

Я б покинув і дим, і вокзали,

Де сміявся, горів і зникав.

Лиш залишся — і в тиші без жалю

У долонях твої пальці тримати.