«Момент вибору»
Коли надвечір сонце почервоніло каменями, неначе саваном,
залишилось двадцять.
В кольчугах, у багнюці, на тілах побратимів — вони ще стояли.
Мусульманський полководець підійшов до Тейнара:
— Здайся, — сказав він. — Ти заслужив життя. Титул. Землю.
Можеш жити.
Тейнар підняв погляд.
Сірий, як камінь,
у якому застигла блискавка.
— А вони? — запитав, вказуючи на трупи.
— Вони мертві.
— Вони — мої. Вони дали мені присягу. Я клявся їм.
— Жити — легко.
Бути вірним — тяжко.
Але тільки це робить життя гідним.
Він підняв меч і крикнув своїм:
— Нас двадцять. І цього достатньо.
Не заради слави. Не заради помсти. А за пам’ять.
Вони зрозуміли.
І мовчки вишикувались у бойовий порядок.
— Сьогодні — останній бій!
Не заради слави чи титулів —
а заради пам’яті.
За тих, хто пішов, але живе в наших серцях!
З криком, який розірвав захід,
Тейнар і його брати ринулись в останню атаку.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!