А світ жбурляє під ноги невипадкових людей, як пале листя

А світ жбурляє під ноги невипадкових людей, як пале листя,

і ти, не знати чому, ламаєш об них столітні мури і гострі списи.

А ти ламаєш себе, збираєш знову з каміння, солі й осінніх квітів,

і щось до біса легке, і щось, чому би вже відгоріти,

встає як вічний вогонь і палить відчаєм, й трохи щастям,

і ти, не знати чому, без обіцянок, останніх шансів

ступаєш боса на шлях вогнепрохідцем вуглин і жару,

і щось до біса важке ляга під серце свинцем і гаром.

І щось, до біса чуже ласкає, кличе, болить і квилить,

і тихим сірим дощем голубить шкіру повік і вилиць.

І ти, не знати чому, усоте любиш, усоте віриш

у цю реальність вогню, дзеркал і диму без меж і міри.

І щось, чого не знайти, — болотним світлом і маяковим

веде тебе до мети і підіймає на ноги знову.

І розбиває тебе на клоччя й клапті, на пил і порох...

І хочеш врешті лише у цих фантомах, щоб хтось був поруч.

А світ жбурляє людей і каже: бачиш, вони не вічні,

і поки сонце пече — дивись у вічі, вдивись у вічність,

І поки гріє й болить — іди на світло, тепло і подих,

І хай непросто, але танцюй на грані на страх і подив.

І поки листя летить — цей світ для тебе і проти тебе.

Та тільки знаєш: на мить для когось також вогнем і небом

Ти сталась раптом чомусь у цьому танці за крок до краю...

А листя, знаєш, летить. І все згорає, і все згорає.

08.03.2025 р.

Автор обкладинки — Connor McManus