Consumor aliis inserviendo (Світячи іншим — згораю сам...)

Я жив тобою, єдиною моєю,

Тобі вірші писав,

Про тебе лиш говорив.

А ти ішла, не помічаючи:

Ні мене, ні мій біль,

Коли я говорив... ти йшла поспішаючи...

Для тебе я був, мов тінь.

Я наче є, ще живу..

Та для тебе давно не існую.

Знала б ти, як щоночі

Себе я не шкодую,

Лиш знала б, як тяжко мені

Засинати без тебе...

Знала б ти, як тяжко в цій темній млі

Шукати промінь світла.

Те, що для мене було лише початком,

Для тебе — сувора крапка,

З холодним остатком.

А знаєш...

Щось всередині мене раптово згасло.

Життя стало без барв.

Сни більше не сняться.

Мрії — розлетілись...

А знаєш...

А я досі пам'ятаю твій погляд:

Ніжний і такий щирий.

Наповнений розумінням,

але без взаємності...

Я не серджуся, правда, я просто сумую.

Ти — мій непрочитаний вірш.

Ти — моя непочута пісня.

Ти — історія, що сховалась між сторінками.

Ти мій загублений Всесвіт...

А знаєш... я не тримаю зла.

Бо любов — це не змушувати,

у вічі брехати,

любов-це почути

І мовчки... і без образ відпустити.

Так, а що для нас є та любов?

Любов — це коли стихають буйні вітри.

Коли вони не мчать так сильно, як колись. Це хмари що стали світліші, Чисті, майже прозорі, немов зіткані з наших дитячих здійснених мрій.

Любов — це поспіхом помічати  Кружляння птахів у небі.

Любов — це блукання в нетрях почуттів. Бо сьогодні ми рідні, а завтра вже чужі.

Любов це помічати дрібниці.

Це бачити втомлену посмішку.

І шукати слова там де їх нема.

Це розуміти все один поглядом.

Це чути спів там де лунає тиша.