З країни рижу і опію. Мешапи.

Професор журналістики Рауль Дюк і його вірний адвокат доктор Гонзо вирушають до Китаю, аби висвітлити боротьбу з виробництвом опію.

«Дорога в країну піратів»

Щойно в'їхали до Юнаню, як речовини взяли гору. Мали з собою два пакети трави, сімдесят гранул мескаліну, п'ять аркушів паперу просякнутого кислотою, пів сільнички кокаїну, безліч червоних і синіх пігулок. А також кварту текіли, кварту рому, ящик пива, пінту чистого ефіру і дві дюжини амілнітритів. Не те, щоб все це було необхідним, але коли їдеш до чужої країни, краще мати запас на всі випадки життя. Біда тільки, що ми забули його задеклярувати.

– Від чого ці ліки? – питає китайський митник.

– Гм... на прочищення. А ще від нежиті, від пропасниці, від...

– А ось це що? – посадовець з підозрою бере до рук склянку з ефіром.

– Це... від серця. В мого адвоката слабке серце.

– Мене не обходить. Ви сплатите за них подвійну тарифу!

Ми не ризикнули спожити одразу весь кокаїн, тому подарували його митнику. Решту речовин проковтнули на місці.

І все було добре, доки не почалися тунелі. Власне, проблема була не в тунелях, а у велетенських кажанах-кровопивцях, які там гніздилися. І в тому, що крім мене і мого адвоката ніхто тих потвор не бачив.

«Турбота про майбутнє»

Змінили готель, як завжди знявши номер на вигадане ім'я. Я сподівався виспатися після триденної нарко-фіести і саме вмостився у ліжко коли повернувся мій адвокат. За руку він тримав мале китайченя років трьох. Це було занадто навіть для хворого на голову самоанця.

– Ти геть збожеволів?!

– Заспокойся, купівля-продаж здійснена у рамках місцевого законодавства, в мене є всі документи, – доктор Гонзо поплескав по кишені. – Малий обійшовся мені у сорок сім доларів двадцять центів, з ПДВ і послугами нотаріуса включно.

– Але навіщо?!

– Чув щось про адренохром?

Чув. Існує лише одне джерело цього препарату – надниркова залоза у живому людському тілі. З мерця адренохрому не видобудеш. Тож, якщо потрібен адренохром, слід звертатися до сатаністів.

– Але ж це дитина! Ти готовий вбити її заради кількох грамів речовини?

– Гадаєш, я геть здурів? Звісно, я не чіпатиму малого. Немає зиску. Слід почекати доки він виросте.

«Китайська Мельпомена»

Ні, це не похорон, не весілля і не військова нарада. Це вистава! Спочатку вона видалася мені результатом зловживання речовинами – беззмістовні плями кольорів, обличчя акторів застиглі наче моторошні маски, епілептичний танок... Але по восьмій люльці опію мовний бар'єр впав. Межа між акторами і глядачами стерлася, вистава вилилася з приміщення театру на вулиці міста. Ми спалили відділок поліції, митницю і садибу губернатора. Посадовці спочатку чинили опір, але потім теж приєднувалися до лав акторів – ті самі жовніри, які хвилину тому стріляли у беззбройних театралів, першими закидали коктейлі молотова у будівлі державних установ. Губернатор за власною ініціативою прийняв мученицьку смерть, аби отримати головну роль у останньому акті вистави – похороні.

Хто б не був режисером цього дійства, він геній. Воістину, європейському театру дуже далеко до театру китайського!

«Опій і самотність»

Після щоденних конференцій присвячених боротьбі з незаконним обігом наркотиків ми незмінно прямуємо до старого Кво, щоб на собі дослідити ефекти куріння опію.

Чим більше ми куримо і чим більше розмовляємо з наркобароном, тим заплутанішою видається ситуація у Юнані: так, хтось проти чогось бореться, але хто? І проти чого? І навіщо? Поліція та урядовці отримують зарплатню від Кво. Власне, вся тутешня економіка лише на торгівлі опієм і тримається. Представники ООН та Інтерполу отримують відсотки з продажів, а для позапланових інспекцій влаштовуються вистави зі спаленням невеличких полів маку. Ідея висвітлювати ситуацію у Юнані традиційними журналістськими методами була абсурдною. Що ми тут робимо? Хто дав нам право судити Схід на підставі наших західних цінностей?

Кво засміявся – видно, у відповідь на свої власні думки – і простяг до мене десяту люльку.

– Не гай часу на порожні роздуми, – мовив старий коли я поділився сумнівами. – Всі люди паразити, а життя їхні без значення. Так, Китай може існувати у теперішньому стані ще тисячу років, а Захід мусить щодня змінюватись, підлаштовуватись під нові умови. Але спільна похибка американських гіппі та китайських селян, Тіма Лірі та Мао Цзедуна, в тому, що вони вірять, що хтось чи щось підтримує світло в кінці тунелю.

ВІДГУКИ

«Ню-Йорк Таймз»

Ветеран психоделічних мандрівок Гантер Томпсон цього разу перетинає не тільки моральні та психічні, а й політичні кордони. Прямий репортаж з макових полів Піднебесної, практичні поради як обрати люльку для опію і відверта фотосесія секретаря Мао – все це читач знайде на сторінках чергового шедевру гонзо-журналістики.

«Вечірній Юнань-Фу»

Два гайджіни курять опій, знущаються з туристів і тероризують місцеве населення. На щастя, партія та генеральний секретар особисто ніколи не припустять публікації цієї ганебної пародії на журналістське розслідування.