З країни рижу і опію. Мешапи.

Анотація

Юна та ексцентрична істота з галактики Оріона зважується на туристичну мандрівку старою Террою, там де тубільці й досі живуть архаїчними звичаями. Це майже як нова хвиля гонзо-журналістики Дока Барроу тільки не з планети гігантських многоножек, а з закинутої колиски людства.

1

Сьогодні я таки і справді лечу на Терру. Космічний човник знижується і я можу побачити в ілюмінатор обриси гірських хребтів. На Терру не завжди можна летіти, бо як не вихор старого сміття на орбіті, то банди неолудитів-терористів з зенітками. Але ніби вже й приземлились, залишається пройти митницю. Всі мої знайомі з Марсу як один відмовляли мене сюди летіти, але я все одно зважилось. Митний офіцер видається мені смішним зі своїми вусами та видатною щелепою — на Террі ще досі існує статевий диморфізм гуманоїдів. Мабуть, і я зі своїми узагальненими галактичними рисами видаюсь тут незвичним видивом. Як вони це тут називають “андрогінна зовнішність”. Це в перекладі “чоловічо-жіноча”. Їм ніби і не в тямки що більшість гуманоїдів галактики давно відмовились від такого розділення, навіть і слова такі забули. Намагаюсь якось пожартувати з тим надто серйозним митним офіцером, але він вочевидь не налаштований. Добре що хоч пропустив.

2

Що мене дивує на Террі то це скільки тут бетону і пластику. Здається, що за довгу історію стільки різних з бетону намурували споруд, що на кожному квадратовому кілометрі, хоч би то був ліс чи пустеля, а все одно знайдеш залишок бетонної конструкції. Дев’ять з десяти давно вже залишені людьми і ніяк не використовуються, просто собі лежить посеред трави сіра квадратова брила чи навіть височіють якісь руїни житлових блоків. Пластик теж повсюдний. Травинок у полі менше ніж стирчить з землі напіврозкладених пластикових пакетів. Місцеві вже не звертають на те жодної уваги і сприймають це як невід’ємну властивість тутешніх ґрунтів. Навіть видобувають ті пластикові волокна як колись видобували вугілля чи сіль. Плетуть з них собі тканини та мотузки. Не знаю чи вони собі усвідомлюють що весь той пластик колись був вироблений людьми і для людей на фабриках.

3

Я орендувало собі ятку на центральній площі і спокійно фільмую собі міський натовп. Стільки цікавих типів! Суцільна екзотика. Особливо мене зачаровують терранські “жінки” — це вони так називають приблизно половину своєї популяції, щоб ви розуміли. Основною ознакою “жінок”, що найперше кидається в очі це звісно забинтовані ступні, через що вони стають вдвічі менші ніж у “чоловіків” та заважають зручно пересуватись. Хода їх стає незграбною та ніби підстрибуючою, а ще кажуть це неймовірно боляче. Кажуть у давнину це звичай був поширений у якогось одного народу з давньої Терри, але з тих пір все перемішалось і тепер так себе калічать всі “терранки”. Навіщо це робиться все я з’ясувати не спромоглося. Кажуть якось це пов’язано з головною таємницею Терри — з коханням, інакше кажучи з любов’ю. Що воно таке галактичній людині зрозуміти складно. Це дійсно поширилось тут подібно до епідемії. Часто можу бачити десь в канаві старих та хворих гуманоїдів що здається тижнями нічого не їли, а все ж стискають в пальцях книжку чи екран. Звідти ллється їм в голову історія про кохання і це їх заспокоює.

4

Здається, що гуманоїди Терри схильні до нехарактерного для інших мешканців галактики фаталізму. Те саме своє “кохання” сприймають вони як необорну стихію, що час від часу охоплює когось із них і штовхає до якнайтіснішого спілкування з особиною протилежної (а буває і своєї!) статі. Це розрізнення між магнетичним тяжінням до “чоловіків” чи “жінок” чомусь має для них дуже драматичне значення і навколо цього дуже багато у них всяких дивних звичаїв. Один лікар казав мені, що простіше відібрати у терран їжу аніж кохання, бо тільки в ньому у знаходять тут втіху. У себе на батьківщині я числюсь за істоту комунікабельну, власне п’ятірка в моєму імені означає, що близьких емоційних партнерів можу утримувати я до п’яти, тоді як у більшості співпланетян моїх це два чи три. Але незбагненна мережа зв’язків яку називають на Террі любовним життям залишається мені незбагненною.

5

Признаюся, дуже мені кортіло розгадати таємницю кохання. Старигань Кво погодився бути моїм в цьому наставником. Пам’ятаю як прийшло я до нього вперше. Він всадив мене у м’яке крісло і увімкнув на старовинному екрані відеовідтворення. У сюжеті було зафільмовано як двоє гуманоїдів з Терри спочатку долали безліч соціальних та природних перешкод, а потім — і це було вочевидь головне, — довго і активно торкались одне одного тілами. Я читало, що в цьому моменті годиться торкатись власних геніталій і вже зарані вибачилось перед Кво, бо я відповідних органів не маю, але старигань запевнив мене, що головне в коханні не це, а жага та цілеспрямованість яку глядач розділяє з героями відео.

За кілька місяців я вже не могло обходитись без десяти чи дванадцяти фільмів на вечір. Завтра поїздка моя закінчується і я маю покінчити з цим. Кохання це хвороба Терри і має тут залишитись.

Відгуки:

Гнозис всеоб’ємний: унікальна подорож в світ нашого гуманоїдного минулого. Одночасно захопливо і жалюгідно.