Агенція

Чоловік з сумнівом поглянув на розхитане комп’ютерне крісло і обережно сів. У кімнаті з маленьким вікном, що виходило на глуху стіну і купою картонних коробок по куткам він у своєму вишуканому костюмі виглядав не на місці. На коробках від руки було написано «пістолети», «пакування», «перуки», «взуття стімпанк», «плащ вампіра №3»… За столиком на стільці явно з іншого набору сидів худорлявий хлопець років двадцяти. Очі у нього були перелякані.

— Хто ви, ще раз? — спитав чоловік з англійським акцентом, і його уважні, майже чорні очі зупинились на хлопцеві.

— Я Ілля, ваш райтер, — він облизнув губи і сів рівніше. — Я буду писати для вас сюжет. Пані Марина сказала, ви хочете пригоду на один раз. Але не сказала, що конкретне, — він вчепився пальцями у пом’яті шорти і футболку, відчайдушно жалкуючи, що начальниця не попередила його про зустріч. Не те, щоб у нього десь завалявся костюм… — Як вас звуть, ще раз?

— Джон Астор. Я хірург у вашій обласна лікарня, вже пів року є тут, — сказав чоловік, і Ілля поспіхом записав це у блокноті. — Ви… багато сюжетів написати?

Ілля почервонів.

— Самостійно? — хвиля жару пішла від думки, що клієнт зараз скривиться і піде геть, от прямо зараз…

— Ясно…

— Я багато допомагав нашій основній райтерці, — сказав Ілля. Можливо, треба було збрехати? Але хто б йому повірив? Він занадто трясеться… От лайно!

— Мали колись справу з еротичні сюжеті? — спитав хірург, не змінившись в обличчі.

— Не те щоб прямо еротичні… У нас є кілька довгих сюжетів з романтичною лінією, вони просто поки ще не дійшли до моменту, ну… Ми доволі нова фірма… — Ілля говорив все тихіше, поки не замовк. «Керівниця мене вб’є, сто процентів…»

— Місс Моісеєва сказала мені, Агенція робить такі сюжети, — він схилив голову набік.

— Так-так, робить! Просто поки що ніхто ще не встиг замовити, але ми робимо, так, — Ілля відчайдушно усміхнувся.

— Okay… Що знаєте про Тема?

— Яка тема?

— БДСМ.

— О-о… — Ілля знову почервонів. — Ну, це залежить конкретно від того, що ви…

— Тобто нічого?

Ілля опустив голову. Все було погано, дуже погано. Він не міг знайти жодних слів, які б допомогли…

— Але ви принаймні… готові спробувати і постаратися? — на диво, голос чоловіка прозвучав м’якіше, ніж Ілля очікував.

— Так, звичайно!

— І зробити все конфіденційно?

— Так!

— Добре. — Хірург відкинувся на спинку крісла і довго мовчки дивився на Іллю. Той болісно метався між бажанням почати нести дурню або проковтнути язика остаточно. — Я хочу, щоб ви мене викрали, — він спокійно зустрів погляд Іллі. Почекав, поки той почав записувати і продовжив: — Щоб кілька ваших акторів грати бандити, вивезли у пустий дім, де нас будуть чекати мої жінки. Секс тільки з ними, актори — для підтримки сюжету, все.

— Ясно, — сказав Ілля. — Жінку теж треба викрасти? Мені потрібне буде її ім’я, адреса і телефон.

— Ні, жінок ви просто привезете туди, як на таксі. Я домовитись з п’ять подружки, ви можете підібрати їх всіх в одне місце, щоб простіше. — Ілля кивнув, і чоловік продовжив: — Викрадення має бути в день, який ви мене попередите, і щоб поліція і ЗМІ не дізнатись, — він підняв палець, — це важливо. Актори можуть бити, але не синці і подряпини на видних місцях і не шкодити руки, — він підняв долоні й Ілля помітив обручку. — На місці актори мають зняти мій одяг і вдягнути збрую, я залишу її вам, — він легко хлопнув по маленькій чорній сумочці, — і потім прив’язати до стільця. Знаєте, що таке шибарі? Ясно… тоді в’язати буде моя Оля, я їй скажу.

— Я… я погуглю.

— Ні, — тут хірург вперше трохи скривився, — погуглю для шибарі недостатньо… Має бути практика. Що таке збруя, знаєте?

— Для коня?

Повисла довга пауза, і Ілля вже встиг попрощатися із замовленням, але потім чоловік покліпав очима, зітхнув і дістав з сумочки оберемок тонких чорних шкіряних ремінців і поклав на столі.

— Не лякайтесь, вона чиста, — сказав він, — але дорога, на замовлення, тому обережно. Можете взяти рукавички, якщо хочете. Ніколи таке не бачити, так? Записуйте, зараз розкажу…

Пізніше того ж дня Ілля зі збруєю чекав на акторів у райтерській. Аліна відверто сміялась, але з долею заздрості, що не зможе побачити реалізацію сюжету на практиці. Як і сам Ілля, але він думав про це із полегшенням. Якби він побачив, як Сашко вдягає таке непотребство на чоловіка, імовірно, згорів би на місці… Вистачало вже того, що пані Марина віддала Іллі Сашка для цього сюжету, і це вперше він буде робити, що Ілля скаже. Сказати хотілось щось не передбачене історією, але…

Закінчити думку не вдалось, бо Сашко з Богданом якраз зайшли.

— Перше власне замовлення, бро! — Богдан протягнув руку і Ілля дав п’ять. Все ще із запізненням, але він дійсно старався відповідати цим сповненим енергії доброзичливим людям, а не дивитись філіном. Врешті решт, вони йому подобались, просто… Він зітхнув і перевів погляд на Сашка, який нічого не сказав, тільки усміхнувся. Високий, гарний, ще й відкритий гей, і Ілля червонів кожен раз, як його бачив. Він опустив очі на стіл зі збруєю, і серце впало. От тобі і мрії про підвищення…

— Сідайте, будь ласка… — сказав він. Хлопці підтягли до його стола стільці. Аліна за своїм усміхалась, аж щоки боліли, і вона терла їх, але не поспішала прийти на допомогу.

— Коротше, клієнт хоче, щоб ви двоє у вигляді бандитів викрали його, відвезли у пустий будинок, роздягли і вдягли у ось це, — залпом випалив Ілля. — Я напишу детальний план, з годинами, місцями і все таке, а поки що… у мене є… клієнт пояснив, як воно вдягається, але, може, ви і так знаєте? — він підняв очі на Сашка, впевнений, що той точно знає, але Сашко теж дивився, піднявши брови.

— Що це, в біса? — з підозрою протягнув Богдан.

— Щось типу костюму медсестри з сексшопу, тільки… тільки не медсестра, — Ілля розвів руками. Сашко відокремив з купки складну конструкцію, що брязнула кільцями, повертів на різні боки і розгублено підняв очі на Іллю. — Ви ж зможете надіти це на людину, так?

— А що це?

Ілля пошарудів записами, звіряючись.

— Ця штука на стегно, кріпиться до поясу, частини «трусів», ще частини на стегні нижче…

— Ні, ну це точно треба тренуватися, якщо ти не хочеш, щоб ми обісралися перед клієнтом, — постановив Сашко. — Ану, Богдане, вставай!

— Йди до біса! — перелякався той. — Тримай свої гейські приколи подалі від мене!

— Клієнт збирається розважатися з п’ятьма жінками, ви там так, для масовки, спати не доведеться, — вставив Ілля. — Так що чисто технічно, приколи не гейські.

— Ну тоді хай він на тобі й пробує! — відповів Богдан і Ілля почервонів так, що аж у вухах задзвеніло. — Може, когось іншого замість мене на це завдання візьмете?

— Гей у нас серед акторів тільки один, — відповів Ілля, не підіймаючи погляду від стільниці. Богдан розлючено зітхнув.

— А це вдягається поверх одягу? — спокійно спитав Сашко, розминаючи ремінці у пальцях.

— Е-е… ні, — відповів Ілля. — Він буде у такій… я не знаю, я таких штук не бачив, але вона, е-е… вдягається на, е-е… — він з силою потер обличчя. Перед очима плавали кола. — На… на пеніс з яєчками, щоб не вставав, — «і мені б таке зараз теж не завадило б, чорт забирай». — А весь одяг треба буде зняти… Тут ще туфлі на підборах є, — він кивнув на сумку і замовк.

— Я відмовляюся, — Богдан підняв руки. — До біса!

— Пояс і частину біля паху жінки вдягуть, — сказав Ілля.

— Дякую гарненько, яке полегшення! Але дивитись, як він з ними буде секситись, я все одно не хочу!

— Прекрасно! Вмовиш іншого актора, і я тебе відпущу.

— Що?!

— Пані Марина віддала тебе мені. Хочеш піти — знайди заміну!

Після паузи Богдан піднявся і вийшов, хлопнувши дверима.

— Ого, не знала, що ти вмієш злитися, — сказала Аліна.

— Та я не… — Ілля махнув рукою і зітхнув.

— Я все ще думаю, що нам потрібне тренування, — сказав Сашко.

— Я не підходжу, — Аліна показала руками пісочний годинник. — Фігура не та. — Вона помовчала і усміхнулась: — Давай, Ілля, від Богдана, он, вимагаєш, а сам що?

— Я маю писати сюжети!

— Ти не хочеш, щоб я тебе торкався? У мене склалось враження, що…

— Я могла б закрити вас тут на ключ і зробити собі обідню перерву, — Аліна пограла бровами, і Ілля кинув на неї переляканий погляд. — Боже, який же ти боягуз! — вона піднялась і вийшла, підхопивши ключі.

Сашко встав, зробив кілька повільних кроків і оперся стегном об стільницю. Ілля опустив обличчя на долоні.

У призначений день жінок на двох машинах, що належали акторам, відвезли у пустий недобудований будиночок на пустирі біля дороги, який Агенція зняла у власників на один вечір. Богдану так і не вдалося відкараскатись від справи, і тепер він з дуже кислим обличчям копав пилюку на узбіччі.

— Їде, — Сашко відняв телефон від вуха і дістав з машини дві куртки з стрічками світловідбивачів. Богдан вдягнув свою і вдивився у дорогу. — Чорний Мерс. — Підняв руку, і машина загальмувала. З вікна глянув чоловік, якого Сашко впізнав по опису. — Дорожній патруль. Вийдіть, будь ласка.

— Документи подивитись можна?

Богдан з перекошеним обличчям протягнув руку крізь відкрите вікно і рванув чоловіка на себе. Сашко відкрив двері, підняв скло, витяг ключі й заблокував машину, щоб не вкрали. Коли обернувся, похмурий Богдан все ще валяв клієнта у пилюці. Сашко тільки сподівався, що той пам’ятає про обережність. Він підхопив чоловіка під лікоть:

— Досить, вшиваємось.

Вони обмотали його руки скотчем поверх рукавів, вдягли на голову мішок і вклали у багажник. Зняли куртки. Богдан сів за руль, зморшка поселилась між бровами:

— Тепер головне, щоб нас не зупинила справжня поліція.

Від посадок по полям вже пролягли довгі тіні, коли машина зупинилась біля перехрестя. Богдан з Сашком натягнули бандани і вийшли з машини, витягли хірурга і Богдан знову його вдарив, а Сашко вщипнув за дупу — мабуть, зі сторони все це виглядало дуже погано, але… Сашко роззирнувся по сторонам, нікого не помітив і видохнув з полегшенням. Ще хвилина, і з дороги їх буде вже не побачити.

У будиночку вони вже раніше були, тож без зволікань відкрили ворота і двері ключами і зайшли всередину. Богдан сопів все гучніше, і Сашко хлопнув його по плечу, щоб заспокоївся. Подальшу сцену вони відрепетирували як годиться, особливо Сашко з Іллєю… Сашко усміхнувся під банданою і знову насупився, щоб не втрачати правильний настрій.

У кімнаті їх вже чекали ще два актори, які сьогодні попрацювали як водії і решту вечора збирались загрозливо стояти і не втручатись. П’ять жіночок десь знайшли шкіряні куртки, позичили у Агенції бандани і стояли, перебираючи пальцями, лише одна трохи вийшла вперед, вочевидь, Оля. Усі стали колом і деякий час поштовхали клієнта, а потім роздягли — виглядало агресивно, але Сашко відмітив, що навіть жодного ґудзика не відлетіло. Мішок теж зняли, і Сашко особисто розпустив туго стягнутий вузол волосся, яке, звільнившись, закрутилось чорними кучерями до плеч. Він схопив його на потилиці й нафарбував губи, провів великим пальцем вбік, щоб помада розмазалась. Вживу Сашко не дуже встиг його роздивитись, хіба що по фоткам, і тепер ледь не втопився у погляді майже чорних очей… Клієнт «поплив» — він не боявся, здавалось, він ледь стримується, щоб не усміхнутись. Богдан з-за його спини простяг Сашку кінці ремінців, і той застібнув їх під грудьми, перш ніж помацати, відчувши долонями холод пірсінгу. На щастя, Ілля їх попередив про маленьку секретну пластичну операцію клієнта… Ну як маленьку — у руки поміщалась впритул… Сашко взявся за інші ремінці, поки Богдан зав’язав клієнту очі. Потім Оля зайнялась поясом, а Сашко обійняв його ззаду, поки Богдан застібав на руках… На хвильку клієнт перестав опиратися, обм’якнув, наче тепле масло, коли Оля дістала з кармана пробку — гра грою, а нашкодити собі він не хотів.

Коли Оля затягнула останній вузол червоної мотузки і відійшла від стільця, Сашко замилувався результатом. Ніде правди діти — зазвичай його хлопці були набагато більш… помірні й скромні у своїх бажаннях. Навіть жаль, що його роль у сьогоднішньому вечорі вже майже закінчена… Він вдарив долонею по обличчю — це він раніше теж тренував, щоб не занадто сильно… Волосся красиво зметнулося.

— А-а!.. — Сашко випростався і похитнувся — спину розірвав неочікуваний біль. Він обернувся і ледь встиг закритися передпліччям від якоїсь залізяки, яку тримав розлючений мужик, що з ревом вискочив як чортик з табакерки…

— Хто це?

— Якого біса? Сашко?

— Я не знаю! — Сашко відступив, потираючи руку, на якій під рукавом успішно створювався синець. — Хлопці, це сторонній, не чіпайте його! Тікайте!

Не вистачало ще виплачувати якомусь «герою» компенсацію за зламану кістку… У Агенції немає зайвих коштів на судові справи! Сашко спішно окинув оком метушню навколо і вчепився мужику у спину, відірвав від Богдана, який тут же копнув мужика, і поки той підіймався з підлоги, всі вискочили з кімнати і закрили двері зовні на засувку. Двері здригнулись від удару.

На вулиці Оля зірвала з червоного обличчя балаклаву, біляве волосся розпатлалося.

— Дідько! Ми маємо повернутися! Джонні…

— Він не буде чіпати вашого Джонні, — Сашко зі стогоном потягнув спину, — він намагався його врятувати.

— Але!..

— Чекайте тут! — Сашко побіг назад так тихо, як тільки міг і відкрив засувку, а потім повернувся до акторів і жінок. — Так, вдягайте все назад, ви що, дахом поїхали? Всі за мною! Швидко! Тихо! — слідом за ним всі забігли за кут будинку, і одразу з дверей вискочив мужик, наче за ним чорти гнались.

Ще хвильку чулось лише важке дихання людей, а потім Сашко перевів подих.

— Пішли назад.

Клієнт стояв посеред кімнати. Як пояснила Оля, він міг розв’язати мотузки сам, вузли так і були задумані.

— Що статись?

— Пане Астор, мені дуже шкода, але… боюсь, ми не можемо продовжувати. Імовірно, поліція вже їде.

Сашко не бачив, який він на роботі, але імовірно, саме таке обличчя у нього і є, коли він щось пояснює молодшим лікарям або підганяє тих, що туплять. Гра закінчилась. Через кілька хвилин усі вже були назовні, Богдан тягнув стілець, клієнт збирав волосся. Ключі задзеленчали і зловили останні сонячні промені, закриваючи ворота.

Сашко провів клієнта до його машини.

— Містер…

— Звіть мене просто Сашко. Вибачте, що так сталося… Гадаю, Агенція поверне вам гроші…

— Ви б не могли відвезти мене додому? Мені не зручно керувати машиною у цьому, — хірург провів рукою поверх піджаку, але Сашко його зрозумів — одяг довелось накидати поверх збруї, і на сорочці тільки два верхніх гудзика застібнули.

— Так, звісно!

Сашко сів за кермо. Лікар помостився на кріслі, зловив своє відображення у дзеркалі й дістав з бардачку вологу серветку, потер губи. Крутив у руках балонний ключ, яким невідомий вдарив Сашка по спині. Мабуть, підхопив автоматично. Не залишати ж у домі, для поліції або власників? За всю подорож він лише відмахувався, коли Сашко вибачався, і давав коментарі, куди звернути, і лише одне «Oh shit», коли машина переїхала лежачого поліцейського на в’їзді у двір.

— Ви у порядку?

— Обережно, please, не трясіть, — він вчепився у крісло і видихнув.

— Провести вас до дверей, може? — з тривогою спитав Сашко. Він закрив машину, поки хірург, похитнувшись, оперся об неї. Підхопив під руку. У ліфті вдивився в обличчя. — У вас болить щось?

— Ні, це… — зненацька він криво усміхнувся і зловив погляд Сашка, — Оля дуже поспішала і забула дещо.

Сашко впечатав його спиною у брудне дзеркало, ойкнув, коли хірург випадково стиснув новенький синець на руці. Він молився, щоб на стінках не було ні жуйок, ні плювків. Лікар вже цілував його так, ніби намагався зжерти. Ключ з брязкотом впав на підлогу. Вони перервались лише коли ліфт зупинився, на всяк випадок, щоб не травмувати сусідів. Хірург навіщось підібрав залізяку.

— Допомогти? — Сашко махнув перед собою, натякаючи на збрую, і лікар дістав з кишені ключі і усміхнувся.

— Я за це не платитиму.

— Нічого, — Сашко ступив за ним у коридор і закрив двері. — Не можу ж я кинути вас у біді.

— Всі мене сьогодні рятують…

Сашко теж усміхнувся. Він сподівався, Богдан зможе подати звіт Іллі за нього. Треба лише вимкнути телефон…

Іллю він побачив лише наступного ранку. Той підбіг, обережно ощупав, видихнув з полегшенням і насупився:

— Хоч би подзвонив! Де ти був?

— Відновлював репутацію Агенції в очах клієнта, — Сашко з усмішкою потягнувся і позіхнув. Аліна з круглими очима визирала на нього з-за ноутбука.

— Я серйозно!

— Аліно, можеш… на хвилинку?

Дівчина зітхнула, але вийшла. Сашко сів на край її стола, похлопав поряд, і Ілля з сумнівом примостився. Сашко деякий час дивився на нього, потім поцілував, щоб той трохи розслабився.

— Я ночував у Джонні… нашого клієнта. Ну-ну… ти ж знаєш, що у мене ще будуть сюжети 18+, правда? Може, ти навіть сам їх і писатимеш. Я не можу… не можу пообіцяти тобі ексклюзиву, — він почав розминати долоню Іллі.

— Це не був сюжет 18+ для тебе, — сказав Ілля після паузи. — Ти мав лише його викрасти. — Сашко зітхнув.

— Справедливо. — Він помовчав. — Але я все одно не хочу ексклюзиву. Якщо хочеш, забирай мене таким, як є. Я не хочу тобі брехати.

Ілля деякий час мовчав, похнюпившись.

— Гадаю, це я винен, — сказав він зрештою. — Ти мені нічого і не обіцяв. А я розмріявся…

— Та ми особливо і не розмовляли… — Сашко потиснув плечима.

— Ага.

— А чого ти від мене хотів? — спитав Сашко. Не дочекавшись відповіді, продовжив: — Може, я можу тобі це дати і без ексклюзиву?

Ілля з подивом відповів на його погляд.

— Та наче ти і так все, що хотів, вже отримав?

— Дурнику, — Сашко згріб його у обійми і покачав у руках. — Такий гарненький, і такий невпевнений, — він цілував його, поки Ілля не розгубив усі думки. — Але ж який драматичний!

Ілля ляснув його по плечу, але розсміявся. Схоже, все було добре. Він зітхнув і закрив очі, вмощуючись у кільці рук. Може, він дійсно зможе отримати те, що хоче, і так? Принаймні, варто було спробувати…