Німий поет

Ти озирався через кожен крок.

Ти йшов у бій, мені лишивши своє серце.

Його сховала я під ребрами, де б'ється

Моя ламка й незламная любов.

Ти йшов, твої сліди вкривали сніг,

Орнаментом ламким забивши мою шкіру.

Я скрижаніла, вберегла від втечі віру,

Що в твоїм серці починала тліть.

Ти зник, і вороги мій світ прожгли,

Отрута по стіні, немов змія, сповзала.

А я дивилася вслід тобі, я добре знала:

Вогонь не візьме до життя жаги.

Катівські душі ти стирав у пил,

А зелень вже покрила всі шляхи довкола:

Весна минула, а тебе немає вдома.

Коли втекти з-під ребер моїх встиг?

Коли із клітки вирвався, мов птах,

Що крила віднайшов у тій пітьмі імлистій?

Чи я розтанула під сонцем попелистим,

І пастка тріснула, як в скронях страх?

Я на світлинах бачила тебе.

Ти біль. Ти сум. Душа. Любов. Моє зітхання.

Гаряча точка у вогні протистояння,

Де я твій зранений німий поет.

Ти озирався через кожен крок...