абрикоси.

пахучі незвіданим, тими гілками тяжкими

зарубали на ніс мені надіями крихкими :

заслуга тримати на подвір'ї в дитинстві,

але не порука в атмосфері насильства.

спонукають казковість жовтим ці абрикоси,

але біля не закурю вже дорослі папіроси,

бо з душею немає клінічного звикання,

щоб освітлити картинно своє покарання.

щоденно згадувати цей присмак, бажання

розбуджує запекле старовинне палання.

хоч б раз групкою піти так само вкрасти

та зустріти свою карму — швидко впасти.

впасти та сміхом підкинути безкрайність,

чудове кепкування ловити уявну статність :

хто більше чи менше у мокру торбу набрав

та силою гнучкого оратора дорого продав.

так буває з грушами, яблуками, сливами —

їх доля в малих руках вирішена зривами.

хоч б шану або гривню, віддай та не жалій

хоч б знахідкою малечі один раз порадів.

вони — кисло-медові, епіграфом нові,

там, де край реформує відчуття лілові.

від цього ніколи не втекти — це порада,

вигляд не спотворить окупаційна вада.