🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
war prose

Електронні книги / #спогади (62)

Я не пробачу москалів

Я не пробачу москалів,

хоча Господь учив прощати,

бо пам'ятатиму усіх,

кого вони змогли забрати.

Я не пробачу москалів,

що нищили і гвалтували,

топили неньку у вогні,

невинних діточок вбивали!

Я не пробачу москалів,

що козаків звели в могили

і на моїй святій землі

пекельну браму відчинили.

Я не пробачу москалів,

що увірвались серед ночі

і мучили моїх братів,

вдивляючись в безстрашні очі.

Я не пробачу москалів,

які героїв розстріляли,

в жалобу зодягнули матерів,

що вдома так синів чекали.

Я не пробачу москалів

за серце, сковане у кризі,

вдовиний погляд при свічі,

дівочі сльози на могилі.

Я не пробачу москалів,

що досі спалюють, вбивають,

катують земляків моїх...

Таке й на небі не прощають!

Я не пробачу москалів,

хоча у Бога щиро вірю.

Не можу! Вибачте мені...

ні в цю, ні в іншу прощену неділю.

(лютий 2023 р.)

...

Роман Фещак

Нарциси пахнуть твоїми руками

Відкриваю банку зі світляками,

Назбирала їх у садку, за домом.

Там нарциси пахнуть твоїми руками,

Хоч від тебе лишився один лиш спомин.

Світляки злітають — на страх і ризик,

Їм не любе місце, де їх тримаю.

Небо втомлене кличе їх, небо сизе.

А весняний сад манить їх розмаєм.

Я такою ж комахою себе бачу,

Скільки глобус не кличе десь жить щасливо.

Все одно оберу українську дачу

І бабусин на стіну прибитий килим.

Не втічу, не закрию на рідне очі,

Не сховаюсь за віялом безпорадності.

Ми кожен для себе незримий зодчий,

І можем вагомий у світ свій вклад внести.

Тож світляків відпускаю з миром,

Нехай живуть, де їм легше дихати.

Нарциси пахнуть твоїм ефіром,

Ти ж їх з насіннячка виходив...

...

Анна Вітерець

Дитинство

Дитинство майнуло, махнуло крилом,

минуло батьківські пороги.

Помчалось у степ, десь туди за село,

а з ним повтікали і роки.

Попереду стежка в доросле життя,

позаду така рідна хата.

Як хочеться знову вернутись дитям

додому, де мама і тато.

Де пахне любов'ю, смачним пирогом,

дрова тріскотять у каміні.

Там мамені очі палають добром

і гріють мене аж до нині.

Там батько приходить, засніжений весь,

заносить у дім подарунки.

Цю ніч новорічну сховаю я десь

у серце своє - до шкатулки.

Всі спогади ніжні тримаю в душі,

дивлюся у них, як в люстерко.

Торкаюся їх, коли сумно мені

й радію в ту мить я серденьком.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Кропива

Нема у мене серця, не шукай.

Ти ж сам колись його забрав безбожно.

І навіть не здригнулася рука,

лиш посміхнувся зверхньо-переможно.

Колись я, мов довірливе пташа,

в твої обійми радісно летіла.

Співала солов'єм моя душа,

струною скрипки озивалось тіло.

Я покохала вперше у житті.

Ти ж був байдужий до моїх мелодій,

бо їх не чув і чути не хотів,

лиш серце взяв, як в мелодрамі злодій,

і загубив його. Тепер живу

не краще від усіх, проте й не гірше.

Посіяла у грудях кропиву

та іноді пишу про тебе вірші.

Ти повернувся. Кажеш, назавжди,

і я тобі потрібна, як ніколи...

Я безсердечна, кажеш? Підійди.

Он, бачиш – кропива. Не руш, бо вколе!

12.01.2023

...

Музика

***

Два роки туги і безмежного болю

Блукання в пітьмі, без сяйва світила.

Якби я могла - закричала б уволю.

Та в ту темну ніч я навік оніміла

Якби я могла просто все позабути

Закреслити строки щасливих світанків

Зібрати свій смуток, як борошно в торбу

Розвіяла б з вітром. Не жила б як бранка.

Я бранка часів, що уже не повернеш

Я спогадів служка. Німа і безволя.

Я в снах лише вільна, під ночі покровом

А в день знову мертва. Німа і безволя.

2023

...

Тода Тарнова

Спогади

В хатину заходить вечір,

Приносить для грубки дров,

Горнятка стоять біля печі

Порожні, просто декор.

Рушник на кілочку висить,

На ньому-калина і хміль.

І тиша, незрушна тиша,

Тяжка, як хронічний біль.

Здається, що тут неспішно

Крізь решето сіє час…

Усе, що було, те зникло,

Лиш спогад не впав, застряг,

Як скалка в дитячий пальчик,

Як свіжість вранішніх рос,

Як теплий з печі окрайчик,

Як трепет від літніх гроз,

Як дотик долонь старечих,

Найкращих, таких дорогих.

Забрали їх крила лелечі

У вічність, там спокій для них.

І я в фіолетовій самості

Саджаю згадки в кружок,

Зриваю завісу давності,

Вчуваю з минулим зв’язок.

...

Світлана

У снах та спогадах

У снах своїх так часто бачу

Красу та велич Кримських гір -

То спогади наївні і дитячі

Блукають в мріях дійсності наперекір.

Біжу униз стежиною до моря,

Милуюсь краєвидом навкруги ,

А в небі догорають вільні зорі,

Вода лоскоче кримські береги.

Уже світає,голос чайки чути,

Та сонце виглядає з-під землі,

І вітерець летить до берега розкутий -

Ранковий бриз,пробуджений в імлі.

Босоніж по камінчиках ступаю,

Торкаючись мізинцем край води,

Заходжу в море, з радістю пірнаю

І тихо мрію повернутися сюди.

4.02.2022

...

Леньо Світлана

МІСТО СПОГАДІВ або СПОГАД ПРО ВІЙНУ

Якби кожен з нас будував своє місто спогадів

То рано чи пізно воно б перетворилося на велику країну

І кожен був би наче з різних світів

Ми б наповнили це місто безліччю кольорів

Але хтось би цього не хотів

І його місто було б чорно-білим

Воно б вкрилося важким димом

За яким не видно будівль

Але так чи інакше

В один зі звичайних днів

У місто увірветься спогад

Він розіллє лиш один з кольорів

І внесе безжальну війну в місто спогадів

...

Валерія Дроздова

Сором

Що скажете, коли я почну розказ про "порожнечу душі"?

Один відповість: "напевно, там йдеться про смерть, якоїсь людини, яку тепер не знайти"

Інший промовить, що - це від кінця, моєї любимої книжки.

Хтось закричить, що все - це фігня, яку вигадують мої мізки.

І кожен з них буде правий,

Бо порожність душі, буває тільки від ранення серця.

Не важливо, чим саме, чи як?

Або наскільки чутлива людина.

Ніхто не зможе винести пустош, що принесли з собою вчинки.

Будь то, відчуття пустоти чи прожності в цілом.

От і я не можу, перенести спустошність,

Від своїх же безглуздих дій.

Мені боляче знати, що я не можу цього змінити.

Все те, що пройшло - має ціну та віс;

А ще, місто в пам'яті нашій.

Я не можу просити пробачення в інших, бо не можу його заслуговувати.

Мені шкода за вчинки свої,

Мені стидно та соромно з них.

Але я не піду просити жалю для себе,

Тому, що треба відповідати за них.

...

Мерфі Розалін

Мить

Я карбую мить своїм поглядом,

Наче камери фотоплівка.

Все обернеться сірим спогадом,

Стане, наче стара листівка.

Але все ж, я карбую жадібно,

Я жадаю запам'ятати

Кожен дотик; що грає радіо;

Твої очі; чиїсь цитати;

Світло сонця; кольóри; запахи.

Все пронесу я через роки.

Кожна мить – блискавичні спалахи,

Де нейронні лежать дороги.

Кожна мить, що була теперішнім,

Стане згодом чиїмсь минулим.

Закарбуй її, занотуй її,

Поки ту іще не забули.

12.06.2022

...

Іра Соєр

Харків

Сотні літрів кави

Кілометри під ногами

Впевнена, що пізнала всі твої підвалини

Вічні затори, сварки через парковку

Впевнена, що більше не знайду такого

Відродження розстріляли, проте не свободу

ракета в центрі нагадує про перемогу

Ми скинули не серп та молот

А ватну завісу

Бетон такий твердий, неначе то залізо

Холодна гора кінцева станція

Не зможу це забути, ти маєш рацію

Трємпеєль, градуснік, стєкляшка

Стерти з пам'яті буде дуже важко

Розбомблена ХОДА та корпус універу

Наївно думати що це вб'є мене

Будинок "слово" тихенько промовляє

Страшніше за нашу лють нічого вже немає

...

korfova

Сто пісень

Я пам'ятаю світлий день,

Коли ми вийшли в поле.

З собою, взявши сто пісень,

І картузи на скроні.

То була золота пора

У ранішнім серпанку.

Світило сонце на поля,

А ми вели співанку.

Про матір, ласку і любов,

Про дружбу, Батьківщину…

Лунала пісня знов і знов

У праці не годину.

Нема різниці що за день:

У будень чи в неділю,

Родина знайде сто пісень

На будь-яку подію.

(серпень 2019 р. - вересень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Від осені не втекти

Від осені не втекти...

Кожної осені ховає свій смуток за кольори

Столітня дідова груша в саду та виноград,

А ти вислуховуєш терпляче нарікання її,

Що сходиться клином світ і нічого не вернеш назад.

Перед очима спогади, як чорно-білий екран:

Бабине літо та кремезний, без листя, горіх,

Мед в молоці, на світанку кисільний туман

Та сльози, що потайки ховаєш за сміх.

Осінь знає про тебе більше та хоче тебе вберегти,

Нашіптує щось, до цього несказане ніким і нікому.

Ти її слухаєш, бо пам'ятаєш - від осені не втекти,

Так само, як і від себе самого.

#Лукерія

...

Лукерія

Віддається біль.

Віддається біль,

Що живе у вщент зруйнованому сердці.

І думки, що жити не дають.

Заберіть ще, прошу, ті щоденника листи потерті,

Де щасливі спогади живуть.

Заберіть усе-нічого не лишайте.

Миті щастя і печальні дні.

Забирайте! Прошу-забирайте.

Не потрібно більше це мені.

Я втомилась знову спотикатись

на уламках із минулого життя.

Знову, наче вперше, завмирати, коли привиди турбують з забуття.

Б'ють у плечі, сиплють спогади у очі і регочуть дивлячись на сльози.

Привидам не треба більше ночі

Щоб приносити з собою лиш морози...

Й каяття...

Заберіть, бо я не знаю як...

Як тримать розправленою спину...

Далі йти не втративши свій шлях,

Як в душі лиш гіркота полину.

________

З думками про тих, кого забрали небеса.

© Тода Тарнова

...

Тода Тарнова

Подзвоніть своїй бабусі

Крізь заплющені повіки ллється сонце, наче мед:

то цілує мою шию, то на щічці задрімає...

Скоро я прокинусь, сяду на прудкий велосипед,

і поїду ген за поле - через луки аж до гаю.

Буду бігати, сміятись і дражнитися з пташок,

а коли небесна куля завмирає десь в зеніті -

я чимдуж лечу до хати, де, ховаючи смішок,

мене жде моя бабуся, наймиліша в цілім світі.

У саду під тінню яблунь заховавсь лискучий стіл,

а на ньому паром дише соковита бараболя.

Капле масло і кришталем міниться прозора сіль...

От де простір, де забави, безтурботність й воля, воля!..

Ну, а потім - я доросла... Вже нема того села.

Поросла травою-зіллям тиха стежка до порога.

Лиш гуде на білій квітці, певно, сердячись, бджола

і горіх, здійнявши гілля, посміхається до Бога.

І хотіла б я щодуху дременути у садок,

і торкатися щокою тих старечих рідних пальців.

Та немає ні садочка, ні пахучих нагідок,

і не буде ні над вечір, ні опівночі, ні вранці...

Пам'ятайте свій куточок, де росли й не знали бід.

Я кричу, зірвавши голос, і слова мої тремтять:

подзвоніть своїй бабусі хоч би раз за -надцять літ!

Подзвоніть своїй бабусі, бо колись там промовчать...

...

Ксеня Берш
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
20.09.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

От і настав час привітати переможців та учасників з результатами "IX Всеукраїнського літературного конкурсу «VivArt»"! 🥳

... Детальніше
Блоги
Привіт, осене або Блог осінніх текстівЛана Філлі
02.09.2023
Хто з вас любить осінь? А хто ні? А хто любить про неї писати? Перегляньте свій творчий доробок - д ... Детальніше
Допомога 13 окремому зенітному кулеметному батальйону Мавка (Ганна Заворотна)
12.07.2023
Мій знайомий письменник, журналіст, фотограф, музикант, природоохоронець, політолог, кандидат політи ... Детальніше
🇺🇦 З Днем захисників і захисниць України! 🇺🇦Аркуш
01.10.2023

Щира шана всім, хто зараз боронить нашу землю та наближає перемогу! Дякуємо за вашу звитяжну працю! Повертайтесь живими та неушкодженими! 💙💛

Слава захисникам і захисницям України! ✊🇺🇦

... Детальніше
Друзі, роман "Срібло і золото" закрито для редагування і доповнення. Джей Даркош
01.10.2023
Оновлену версію і нові глави очікуйте орієнтовно в січні. Дякую всім, хто читав, коментував і підтри ... Детальніше
Партнер-кармаАйлін Руж
02.10.2023
Коли знаходиш свою людину, що в точності схожа з тобою, твоїми смаками, світоглядом, але є одне «але ... Детальніше
Перша в друк.Мак Карсегі (Сергій Макар)
01.10.2023
Привіт, дорогі друзі та читачі! Книга «Рейд» йде в друк. Спершу, звичайно редактура) Насправді не ма ... Детальніше
На Аркуші вже:
7715читачів
76650коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: