звернення.

пробачте, пробачте, музико рідне-рідне,

моє підліткове его розбивалось в митті,

коли навколишнє трохи вмикало злиднів,

а усвідомлення тільки прийшло у квітні.

ти - не мука, не кров мого лихого стану,

ти - світле безбожне мистецтво голів,

я під тобою готова, відчуттями розтану

під зграю нереальних сріблястих полів.

зацікавленість моя вкінці не збагнула,

що ненавмисно зникатимуть уподобання,

вона ж, ненависть, насильно забула,

що без тебе не легше, це - банально.

дай мені вкритися пилом провини,

я стану цілувати твої милозвучні вуста.

ти ж моя не підтягнута лінива частина,

що окутує різні меланхолічні міста.

музико, пробачте, за недолуге дитинство,

я повинна була стояти наперекір до кінця.

тепер це виглядає, як непомерле свинство -

не пропускати повністю справжнього митця.

обіцяти не буду : повернуся з душою чи ні,

але ридати буду від кожного струну краси,

незадоволення собою не порушить синці,

аби тільки приголубились на тонкій росі.