Мовчанка

Ще учора я була атеїстом,

А ще егоїстом і скептиком

Ніч заснувала ілюзію

Адаптувавши міміку з жестами

Учора я була сильною

І тіло дихало спокоєм

Сьогодні стікаю кров'ю,

Боячись стати попелом

Уявляєш, вчора мене ув'язнили

За що ? Я й досі не знаю

Кажуть, проти влади пішла -

Та я ж просто вірші писала

Знаєш, а я боюся

Не кулі чи смерті млосної,

Мене пробирає струм,

Що без рук раптом лишуся

А як закують у систему ?

Для мене ж це гірше пекла.

Я волі дала обітницю : з нею, інакше - вмерти

Я книги писала зі свічкою, що тліла, як моє нутро

Я тихо чекала спокою, він мене зрадив, і не прийшов

Знаєш, я зараз у камері: тут холодно й всюди смерть. Кожен камінь просочений пам'ятю й іменами тутешніх жертв.

Знаєш, а тут всі наші, чужі для влади уми. Тут поети, митці театрали і всі хто зламався в ці дні

Я боюся завтра, стала вірувать знов. Раптом бог повернувся з посвяти, раптом почує мій зойк.

Боже, та тут же пекло, все горить і гниє!

Боже, тут гинуть не люди, а душі майже святі!

Я знов стала скептиком і егоїстом, втратила віру сповна. Вони коло мене всі вбиті, а за вікном війна.

Всі, хто ділився цигаркою, ковтають власну кров, і в агонії болі - шлють коханим любов.

Боже, якби ти спустився, поглянув на жах сьогодень, ти б боявся не чорта, а влади СССР.