Водозбір червоний.

Красуня тендітна, маленька –

Це ж ти, моя Оленка!

Скільки було змоги твоєї

Перенести такі жорстокі ідеї,

Що забуття втрачене навмисно –

Тепер вже...так і не тисне.

Оленко...Оленко, звісно, твої волошкові

Сперечалися очі чужій мові,

Де викреслили від тебе в житті

Сенс, думки, ти і твоє «Я» в злитті...

Оманливість посмішки, рідна твоя..

Повертає мене до тебе

Сумом трофея.

Кучері, Оленко, пропахлі кавою

Львівською та міцною, наче славою

Славою тих Січових Стрільців,

Покаренною долею молодих митців.

Квіти побудовані в душі,

Малюючи в жартівливому

Аркуші...метушні.