Play

Годинник ритмічно ламає тишу,

Люди близькі, посмішки, що гріють кров.

Здається, маєш ловити проміння,

І як іскра, нестись за течією днів.

Та пустка в середині, крижана стіна,

Тріщина тиха в мовчанні думок.

Усе на місці, але суть зникла кудись.

І серце не палає — вимкнений струм.

В очах розлився монохром,

Дні, лише копії, однаково пусті.

Усмішка втомлена, ніхто не помітить,

Як гасне поволі в збайдужілім світі.

Приглушене щастя, й правда німа,

Думки без фокусу, мов дим крізь пальці.

У грудях панує тиша, надважкий тягар,

Що давить поволі, без бою, без шансів.

І для масок місця вже нема.

Втома венами пульсує, пече.

І коли здається: вже не витримаю, Натискаю "Play" — і знову дихаю!

У цьому "Stay" — рятівне відлуння душі,

Сила, що обіймає, коли вже не можеш.

Це ритм гучний, крок із безодні до світла,

Де серце зливається з пульсом життя.

Play.

Repeat.

Alive.