Лис

Це не вірш. Це ідилія. Кришталево чиста, дистильована казка на два куплета. «Чарівне мариво», «метелик кольору ранкової роси» — ви намалювали ідеальну картину, момент, вирваний з часу, де існують лише "ми". Все ідеально. Аж занадто ідеально. І тому в мене, як у практика, а не мрійника, виникає одне просте, але невідворотне питання. А що буде, коли зійде сонце? Коли це «чарівне мариво» розсіється? Коли з'являться комарі, голод, необхідність повертатися у світ, де є рахунки, обов'язки і гороховий суп? Де немає метеликів, а є мухи? Ваш вірш — це прекрасна спроба зупинити мить. Сховатися в ній від усього світу. І у вас це вийшло. На ці вісім рядків я вам повірив(ла). Але чи можна жити в одній "тихій ночі" вічно? Дякую за цю втечу. Вона була красивою.

Дякую за ваш коментар — мені було надзвичайно приємно його читати. Рада, що змогла передати атмосферу, якою хотіла поділитися. З теплом, Агнія