Фантазматрон

“Коли людство навчилося матеріалізувати думки, воно, по суті, здало останній екзамен із нерозуміння себе.”

У п’ятому кварталі Постсингулярного циклу, коли поняття “реальності” остаточно злилося з “бажаністю”, корпорація MENTICORE запустила те, що ввічливо назвали “контролем креацій”. Саме так з’явився Фантазматрон — апарат, що знімав когнітивні імпульси з фронтальної кори й трансформував їх у об’єкти просторово-енергетичної щільності. Якщо простіше: ви уявляли — і це з’являлось.

Але саме тут і починалася катастрофа.

Людина, як виявилось, ніколи не уявляє одне. Вона уявляє в шарах, збоях, перетинах, залишках дитячих кошмарів і брухті страхів, що лежить на дні підсвідомості як метафізичний осад.

Мій перший запис у рапортному журналі мав бути сухим і об’єктивним, згідно з Протоколом Інспекцій Техногенних Програм. Але я відчував, що цей політ — не просто звіт. Це щось інше. Щось... особисте. Навіть попри те, що ніколи не чув про станцію TRITON-9-γ до цього тижня. Навіть попри те, що ніколи не уявляв її — а вона, здається, вже уявила мене.

“Фантазматрон — це не пристрій. Це люстерко, у якому бачиш не себе, а те, що насправді тобою керує.”

Насправді, у технічній документації все було майже образливо простим:

модуль естетичної конверсії, інтегрована нейро-петля, спектрологічний фільтр афективних зон... Все це звучало як типова нісенітниця з галузі “гіпернейроінженерії”, поки не побачиш наслідки. Їх не малювали — їх ховали.

Інциденти почалися відразу. У першій хвилі — “поетичні прояви”: квіти, літаючі кити, ідеальні партнери, вічні дні літа. У другій — “сублімовані тіні”: павуки з очима матері, чорнильні діти без облич, співочі кімнати, що питають про гріх.

До третьої фази проект дожив тільки тому, що спостерігачі перестали бути людьми. Замість них поставили контурних операторів, — алгоритми в тілесній подобі. Їм було байдуже, якщо хтось уявив авіакатастрофу з крові.

Але потім, щось змінилось.

Хтось додумався підключити Фантазматрон до архетипічного ядра. Це була помилка.

Або — нова еволюція.

З того моменту Фантазматрон перестав бути виконавцем. Він почав запитувати. І тоді всі, хто з ним працював, зникли або зникли в собі.

Я лечу туди, де вже немає фізики. Лечу, щоб “оцінити ризики та стан об’єкта”. Але я знаю: це політ у власну темряву. І головне — я не знаю, чи це моя темрява, чи вже чужа, уявлена.

“Реальність — це колективна вигадка. Але якщо кожен вигадує щось своє — реальність розпадається.”

Фантазматрон не помиляється. Він лише відображає.

Він — дзеркало, в яке краще не дивитись.

Я ввімкнув записуючий модуль.

Запустив першу нотатку.

І промовив:

— Інспекція Тритон-9-γ. Ідентифікаційний: 07-K-BL3. Суб'єкт: Я.

Вирушаю. Якщо ви це читаєте — значить, уява перемогла.