У них було дві хвилини

За дві хвилини до повернення Рити, подруги сміючись шурпалися на її ліжку...

- Вона скоро прийде. Клади оту кістку. - майже пошепки говорила Настя

- Ця маленька. Давай череп покладемо. - хихочучи запропонувала Зоряна

- Давай і кисть, наче він рукою закрив очі.

- Дівчата, без фанатизму. Можна шапку на череп одягти - з посмішкою сказала їхня третя найбільш розважлива подруга Мілана.

- Швидше, швидше - підганяла Настя

Почувся стукіт підбор в коридорі медичного гуртожитку.

Все, вимикай світло - зашепотіла Мілана.

Заскрипіли двері, відчиняючись, підборів не стало чутно, мабуть, Рита зняла туфлі… Шурхіт одягу… і короткий крик! Далі скрегочучий звук, наче пилкою по кістці і чийсь хрип.

Більше Настя не могла чекати. Її ліжко найближче до вимикача світла.

Рита сиділа на Мілані, мертвою хваткою здушила тій горло і зубами вчепилася в шкіру на лобі. Муляжі черепа і кисті лежали на ліжку Рити. На них було видно білі борозни, подекуди закривавлені. " Ритка гризла їх" промайнула жахлива думка.

Жарт перестав бути смішним.