4.5.0 (Чотири. П'ять. Нуль)

Чотири п'ять нуль. На моєму фронті спокійно.

Я жива. Я щаслива. Майже.

У душі моїй вітер зриває граційно

Кожну мить. І на серці тягарем зав'яже.

Я співатиму мовчки. Я пошепки плачу.

Я шукаю надію в серці. Ти воюєш — я зорі бачу.

І латаю в собі порожнечу.

Чотири п'ять нуль. На моєму фронті спокійно.

Ти живий. Я від цього радію.

Краплі неба вмирають на пальцях. Покійні.

Ми закохані в душі, на жаль безнадійно.

І зима вже розтала. Грудень місяць не діє.

Я хмелію від тебе. П'янію. Ти воюєш — а я шалію.

Кожна відстань як пневмонія.

Чотири п'ять нуль. На твоєму фронті спокійно.

Ти лежиш на холодній підлозі.

Ти вернутись додому не в змозі.

Обійняти мене по дорозі,

До батьків, що у вічній тривозі.

Я кохаю тебе усім серцем, чуєш?

Я кохаю тебе. Просто вір.

Просто вір, що мене відчуєш,

Кожним дотиком своїх вій.

І надія розтопить безжалісну кригу.

І надія у серці зупинить війну. І настане відлига.

Відлига у душах, де я потону.

І все буде спокійно. І все буде прекрасно.

І все буде так, як колись, до війни.

Ми усміхнені будем, не стане нещасних.

Просто знай, що люблю й обійми.

Чотири п'ять нуль. На нашому фронті спокійно.

Ми живі. Ми щасливі. Разом.

Лише попіл на дні гріє меланхолійно,

І стихійно виспівує джазом.

Та я знаю, що з часом, і це пройде..

Увесь біль, наче кров по тонкому лезі,

Але час навіть це зітре.

І війна теж колись пройде.

Ось чого моє серце жде.