Тиша

«Вже йдеш?»

«Вже йду»…

Від болі йду ховатись.

За пляшкою рука сягнула знов.

Сльозами душу омиває,

Її байдужість, бо для неї я ніхто.

І всі слова, котрі колись казали:

«Навіки разом, що б не відбулось»

Розбились у реальності на разі.

Бо слів о тих, ми не дотримали у двох.

І хай я буду винен у всіх зрадах.

Та вірності коханню я давав.

Нехай і щиро ти мене кохала…

Якщо такою вірної у клятві ти була,

То що я зараз помічаю:

Байдужість, злість, не прийняття.

Все це, ти також проживала,

Та я був поряд, хоч і був слабким.

Не знаючи що діється між нами,

Не помічав, що втрачу я тебе.

Продовжував тебе оберігати,

Бо в зміни вірив щиро я.

Я не правий що вірно я кохаю,

Людину, котрій все одно що дня.

Та мабуть я романтик дуже хворий.

Бо вірив у твоє кохання теж.

Та зараз, коли серце вже не в змозі,

Що ранку з біллю йти вперед,

Я знову наступаю на ці граблі:

«Вона кохає, просто ще не час»

Ну досить хлопче жити в тій любові,

Котру розбив ти сам, і сам себе.

Її душа пуста тобою. Вона обрала не тебе

Закрий ті двері, що ведуть в нікуди.

Ти стукав, пробував, просив.

Там тихо. Там вона живе собою.

Для тебе місця там уже нема.

Вона живе не вірою у зміни.

Не обирає спробу нового життя.

Їй хочеться тебе забути.

Бо ти лиш батько донечок її.

І це реальність, хлопче, схаменися.

Відай їй волю, хай живе життя.

Твоє тепло і твоя бездоганність,

Не варта втрати самого себе.

«Ось так тобі і треба, чуєш?

Відчуй всю біль яку завдав мені,

Я теж тебе просила, «любий»

На жаль, мене ти теж не чув»

Не чув тебе. Бо страхом керувався.

І знав що болю теж завдаш мені.

Я памʼятаю скільки раз боявся,

Відкритись щиро, і тому брехав.

Бо знав, мене таким не приймеш.

І до останнього тягнув.

І всі твої прихованні вагання,

Я діями лихими підкріпив.

Бо відчував, не віриш ти кохана,

Твою не віру, я лиш покорив.

За те слова: «у радості чи горі»,

Дотримаю навіки я.

Якщо ще хтось читатиме мої писання,

Залишу власну думку я.

«Якщо ж насправді є кохання,

Творіть в стосунках простір для обох.

Коли хтось впаде, підіймайте.

І вірте в силу двох сердець.

Коли відчуєте ви смуток,

Зверніться до коханих вам людей.

Вам буде тепло вже від імʼя,

В душі розквітне щось нове.

І навіть як болить на серці,

І почуття розбили вам,

Повірте щиро всім зізнанням,

І йдіть на зустріч почуттям.

Це важко, знаю, та благаю,

Якщо людина обирає вас,

І ви кохаєте те все що мали,

Почніть нове життя у двох.

Бо тільки справді покохаєш,

Коли в могилі хтось опиниться із двох»