Ще раз...

Болем повниться земля

В безнадії мук кричить і рветься та душа

І йде невпинно в забуття

Завмерли ритми у єстві

Гулом лиш сповнене нікчемне існування та думки

Забуті мелодії осіли скалками на дні

А ти ідеш босоніж крізь імлу

І ріжеш в м'ясо, кров'ю заливаєш спогади, колись живі

А зараз же це лиш уламки гострі,

що рвуть на шмаття залишки людського я

Забудь

Забудь, убий, втопи і розірви

Занурся в морок

Плоть розріж

Крізь кров, і біль, і піт, і резонанс уламків й болю

Згреби у купу, ранься і терзай

В крові своїй втопи минуле

Вогнем спали, кислотою обпали

Стри у крихти

Знищ

Трощи

Кричи! І рви

Розбийся

Знічев'я понівеч

Болем спогади зітри

І пам'ять на пустку заміни

Та все ж спустошення у серці лиш на бій куранту ти прийми

А потім йди...

Ступай тихесенько у тиші небуття

Ніжно став стопу у кроці темнім

Збудуй себе в пітьмі

Встань і глянь у вічі мороку своєму

Люби

Збагни

І тихо знов живи