Давай будем мовчати

2

Ми познайомилися з Алексом, коли мені було… А не пам'ятаю навіть скільки. Здається, він був у моєму житті завжди. Це як Ретт і Скарлетт зі «Звіяних вітром» чи як той же де Брикассар і Меггі з «Ті, що співають у терні». Знаєш його мільйон років, він тебе дражнить, його всі обожнюють, ти його ненавидиш... Поки раптом не помічаєш, що ближче нікого в цьому світі немає, що в нього наймужніші плечі та найкрасивіші очі. І він тебе кохає. Як і ти його.

Насправді все було зовсім так сопливо й занудно, як звучить. Тобто, звісно, я дуже кохала його, але ніяких раптових стріл Амура, пристрасті з першого погляду, а потім непритомності й падіння прямо йому на руки не було. Наші батьки працювали разом. Точніше, в Алекса в міліції працював дід. У тому ж райвідділі, що й мій батько-слідчий. Ми досить часто бачилися завдяки тому, що в татка були геть відсутні педагогічні здібності. Коли приходила його черга забирати мене з групи продовженого дня в школі, він, не знаючи, що робити з досить брикливою і вимогливою дитиною, кидав клич своїм колегам-соратникам-друзям. Ті негайно хапали своїх дітлахів, і вся міліцейська братва в повному сімейному складі підтягувалася до місцевого парку. Старші сідали в альтанці пити пиво з рибою та копченими курми. А ми спочатку ганяли допізна на спортивному майданчику чи каталися на гірках і гойдалках. Коли стали старші, грали в деберць до темряви на хисткому дерев'яному столику під блимання ліхтаря. А ще пізніше почали збиратися в парку вже самі, без дорослих.

Алекс був значно старший від мене, вже закінчив школу, коли ми стали помічати одне одного. Мені було щасливих тринадцять років, і я страждала від клятих місячних і вугрів, що ніяк не перетворювалися із суцільного горя на радість життя, варто лише придбати прокладки Always і косметику із серії Miss Sixty, як рекламували на «1+1». А він у той час вів за сцену літнього кінотеатру свою геть не першу нову знайому, намацуючи в кишені пачку презервативів. Або й не нову… Я не стежила за його пригодами, бо взагалі тоді таким не цікавилася. І не ревнувала, бо жодного інтересу як претендент на роль першого кохання Алекс для мене не становив. Він же був у дошку свій, зовсім не схожий на Кемаля з «Нескінченного кохання» і навіть на Ван Хелсінга в останній битві з Дракулою (хоча трохи схожий очима та плечима і на того, і на іншого). Але ж його добре знав мій тато. А ще я бачила, як він постійно різав собі шию, коли вчився голитися в діда на дачі перед дзеркальцем старого умивальника на подвірʼї, і ходив потім зі шматочками серветок на ранках. Яке тут кохання?!

Дуже довго, скориставшись нагодою, я влучала в нього важким шкіряним волейбольним м'ячем під час гри. Я нещадно валила його в карти, коли грали два на два або в перекладного. Якось навіть розповіла татові, щоб він повідомив його дідові, що Алекс курить, а в його сумці «Динамо» не спортивна форма, а пляшка горілки «Хортиця», що було зовсім підло. Можливо, в такий спосіб мстилася за те, що як найвищого, плечистого, надійного (до того ж кадета міліцейської школи) тато вибрав його зі всієї нашої братви на мого особистого бодигарда. І він теж доносив таткові про мої перші спроби нишком покурити поцуплений Chesterfield, прогуляні уроки в репетитора з англійської. Але набагато рідше за мене (треба віддати йому належне) і тільки коли мої нахабства переходили за межу космосу та його благородного терпіння.

Алекс багато терпів, так. Спочатку він водив мене двічі на тиждень на тренування з великого тенісу, яким я зайнялася за бажанням батька замість волейболу. І на чирлідинг, куди я ходила зі своєю подружкою заради різноколірних піпідастрів. Напевно, вже тоді Алекс в деталях вивчив мою інтимну анатомію і склав у своїх грамотних мізках точний каталог з фотографічним описом усіх моїх трусиків-тижневиків — адже і теніс, і чирлідинг передбачали багато активних стрибків, нахилів і переворотів у мініспідниці. Йому було, швидше за все, нелегко поповнювати цей каталог і викреслювати речі, що вибули за віком і модою. Напевно, тоді ж він дізнався про мій менструальний цикл з усіма його особливостями більше, ніж я сама. І завжди пам'ятав, що у двадцятих числах потрібно зайти в аптеку за пачкою темпалгіну від болю в животі та за прокладками з крильцями.

Ах так, якось він покривав мене з однокласницею, коли ми прогуляли школу, щоб пофарбувати волосся в червоний. Для нього це був неабиякий вчинок, бо, по-перше, він не міг зносити як майбутній міліціонер порушення дисципліни. А по-друге, йому не подобалися зачіски в стилі Люка Бессона. Проте Алекс усе терпів з ніжної затаєної в глибині суворого солдатського (ментівського) серця любові до мене — навіженого, розбещеного, примхливого, гарненького дівчиська. Але я майже відмінно вчилася в школі, допомагала бабусі по дому, обожнювала тварин, любила читати книжки та грати в шахи.

Потім саме він випросив у тата дозвіл водити мене на дискотеку. Гуляти дозволялося до другої ночі. Точніше, це був компроміс. На дискотеку хотілося нам обом, але з різних причин. А оскільки тато вже перестав нас розділяти, довелося Алексу переконати його, що мені життєво необхідні щосуботні відвідування нічного клубу, без яких я просто не виросту гідною людиною. Мовляв, краще дозволити заборонений плід, і тоді я не ганятимуся за ним. А особисто Алекс зі свого боку подбає, щоб не було жодних небажаних побічних наслідків, як-от несанкціоноване пияцтво чи рання вагітність. Таким чином, він міг щосуботи зрізати тьолок у клубі, а я — випендрюватися на платформі Go-Go Dance, знаючи, що нічого мені за це не буде — ніхто торкнутися не посміє. Танці були моєю пристрастю. Потім ми разом поверталися додому й ділилися своїми пригодами.

Певно, я псувала йому плани тим, що вже в такий дитячий час мала бути вдома, але рівно о першій він кидав свої брудні танці з дівками в мініплаттячках і самовіддано доставляв мене на мою рідну Коцарську. Я пам'ятаю ті нічні прогулянки досі. В нас не було грошей на таксі, бо він витрачав усе на мартіні для дівчат, а я — на прокат роликів на дискотеці. Метро вже не працювало, тож ми йшли трамвайною колією через міст і по набережній, повз цирк. Знову через міст із замочками, потім повз храм і квітковий ринок, де Алекс зупинявся біля цілодобової наливайки та брав нам по пляшці «Шейка».

Ні, між нами нічого не було тоді. Ми навіть не трималися за руки і, як і раніше, обмінювалися колючими жартами. Аж поки влітку на пляжі аквапарку посварилися, і Алекс розмалював мені обличчя моєю ж темно-сливовою пома- дою, як американському десантнику. Наша суперечка ні про що зайшла так далеко, що він не витримав, повалив мене на гарячий пісок і сів зверху, притиснувши коліном ноги та скрутивши мої руки. Він уже навчався тоді на другому курсі міліцейської школи, а мені було років чотирнадцять — груди виросли, загалом. Скільки я не брикалася, не могла вибратися з-під нього. В мені було заледве кілограм сорок п’ять, а в ньому — всі дев’яносто. А потім я всією шкірою відчула дивний жар від нього.

Був серпень, стояла спека. Гострий пісок дряпав і обпалював мою спину, сідниці. Руки та щиколотки, за які мене утримував у вкрай незручній позі Алекс, затерпли. А ще мені було соромно й ніяково, що він ось так при всіх мене скрутив і розмалював.

Я навіть не збагнула у свої чотирнадцять, що з ним щось не те. Зовсім не розуміла того по його очах, його важкому диханню і якихось тваринних флюїдах, що враз накрили мене на тому дурнуватому пляжі.

Навколо нас шумів натовп відпочивальників. Над моєю головою прошурхотів надувний м'яч, за ним промайнули чиїсь босі ноги, і на моє обличчя розсипалося віяло дрібних піщинок. Вони гидко прилипли до губ і помади, розмазаної по обличчю, шкіру нестерпно щипало. Задихаючись від бурі почуттів, я знизу дивилася на Алекса, прямо йому в очі (скільки разів потім ось так, розпластавшись, безпорадна й напівгола, я дивитимусь в очі чоловікові, що навалився на мене всім своїм тілом?). Я хотіла щось сказати, крикнути, послати його, та не могла. Зі мною теж щось діялося, я геть не розуміла що, і тому страшенно злякалася. Як уві сні, коли знаєш, що зараз тебе вб'ють, треба розтулити рота й закричати, але нічого не виходить. А він раптом узяв і прибрав з мого чола мокре від поту та річкової води пасмо волосся. Потім заправив його за вухо тремтячими пальцями, і я зрозуміла, що він уже не три- має мене, а просто грає з моїм волоссям у піску, невідривно дивлячись мені в очі. Але я була, як і раніше, під вагою його тіла, в його владі. Я почувалася зовсім голою, незахищеною і думала про щось неясне, невиразне, настирливе, про те, що йшло від нього.

- Іро... — ім'я протверезило мене, я різко смикнулася, майже скинувши Алекса із себе. Але він уже й сам схаменувся, опустився на пісок, струшуючи головою, ніби виринув щойно з глибини після стрибка з вежі. Я відчувала себе принаймні саме так.

- Зробив з мене опудало й радієш! — гнівно заволала я, щоб розірвати це невидиме наелектризоване поле між нами, густе й тягуче, як трясовина. — Як я піду додому? У такому вигляді! І помаду нову мені зіпсував!

Але — дивна річ! — я кричала за звичкою, а не тому, що хотіла й думала так, як намагалася показати. Плювати мені було на помаду. І не кричати хотілося, а зовсім іншого. Алекс теж розумів це й тільки сміявся, поглядав на мене скоса, і його карі очі виблискували пустотливими й ласкавими іскорками в оправі густих, підсвічених золотим сонцем вій.

- Он скільки води, — кивнув на річку. — Вмиєшся. А помаду я тобі куплю нову, якщо хочеш, Покахонтас.

І все. З того дня все ніби обірвалося, закінчилося й почалося знову зовсім по-іншому. Вважалося, що ми разом. Разом ходимо, разом гуляємо. Не знаю, чи спав він тоді з кимось. Мабуть. Але я — я була своя. А своїх не чіпають і не кривдять. Я могла робити що завгодно, говорити що завгодно. Могла напитися, гуляти до ранку. Ніхто з нашої компанії не дозволив би собі навіть покласти руку мені на коліно. А якби хтось чужий посмів не так подивитися — він мав би справу особисто з Алексом.

АЛЕКС! Високий, широченні плечі та бездоганний торс, смаглява шкіра, накачані руки й ноги. Досконало опанував різні види східних (і дворових) єдиноборств. Навчався в школі міліції, а тому не міг за статутом дозволити собі татуювання. А я так хотіла, щоб у нього було бодай одне тату, тому й про- понувала так настирливо. Потім з'явилось, і не одне. Але я, ідіотка, навіть не подумала, що це означає, і чому він відмовився від своїх суперстійких, як тональний крем Max Factor, студентських міліційних переконань.

Тепер я розумію, чому Алекс не спав зі мною тоді. Він бажав, щоб я захотіла його свідомо. Саме його. Як він захотів саме мене. Насправді Алекс мав багато можливостей переспати зі мною набагато раніше, ніж ми це зробили. Якось він навіть ночував у нас, але не скористався цим. Майже не скористався.