Погар води

І коли здохну як пес, як перст один

коли нічого в мені вже стане кохати

коли нічого чекати чи пестити

вийди з моєї, серденько, хати

й погар принеси води.

вилий у землю, і я напʼюся

може квітчиною зійду в морі..

в теплий вінок на чолі віпʼюся

в ритвини зморшок як в рейки колій

стогоном впаду, і в тому русі

місця не знайдеться смерті може

може хоч глиною цвіт твій збачу

хоч би ще раз, о великий боже!

дай мені праху легкого вдачу

я б у серця шо хрестом положені

в лінію тут припадав очима

вік не здвигався б і з місця мертво..

та я спізнився. життя - причина

вийти у вир, де все інше стерто

де тільки темінь є не зачинена

бо лиш у ній ми завжди відверто

схожість свою з дрібʼязковим світом

визнати можемо, бо шо стерто -

стане дощем чи найкраще вітром,

бо і прийшло сюди - точно мертвим

в перших конвертах дитячих плачів.