З горіха-зерня

В верховіттях дерев

Ховаються хижі звірі,

Що хочуть напасти на тебе

Й зробити навколо все сірим.

Розгойдують тонкі гілочки,

Які лускають самі по собі

Й відмирає усе навколо

Й будувати тоді тобі.

Ти садиш з горіха- зерня,

З малої насінини паростка,

Який погано приймається в землю,

Бо охороняти маєш( там засідка).

Й поступово тобі набридає

Насіння оте охороняти,

Та знаєш, що сили набралось

Й саме здатне себе вгору підняти.

І бачиш щодень, щохвилини

Як гілля встає- виростає

Й радієш його верховіттю,

Бо неба свого от впіймає.

І буде це не те небо,

Яке звикли бачити всюди,

А те, яке власне, мрійливе,

Що правду дозволить збагнути.

Колише гіллям вправо й ліво,

Й вдається себе розпізнати,

За планом іти як хотілось,

Прожити й не зазнати втрати.

Спробувати усе бажане,

Що хотілось з самої зернини,

І тепер як ця мрія здійснилась-

Більш ніколи вона не покине.

Твоє серце нарешті щасливе -

У сяйві живе-проживає,

І буде до скону так жити,

Бо любить те й щиро плекає.

Минуло багацько вже років,

Та згадують тебе і те зерня.

Що значить, що марним не було,

Життя твоє не даремне.

22.08.25