Спектакль

Залякують навіть злих, старих вовків

Ті страшні казки-оповідки,

Які переповідають із уст в уста

Старці цього Божого царства.

Гріхи заховані та скриті

Від ока дитя

У добре вилизані,

Солодкаво-пʼянкі

Серенади.

Усі ми знаємо

Переплітається на перехресті вся брехня

Гірка й бридка,

Липка як піт,

Який стікає по спині

Від холоду.

Карателі приписані,

Чиїх ця справа рук

Творителі найбільшого у світі

Спектаклю -

Й марно, що без театру.

Актори ці без нагороди,

Уродженці величних,

Та невимовно прекрасних земель,

Просякнутих гноєм.

Вистава їх така довга й затяжна,

Що ніхто й не зна,

Коли опуститься завіса

Їхнього життя.

Бо правда проста

Пусті та байдужі вони до усього й уся,

Не покинуть личину свою -

Таку добре оснащену

Підробленими почуттями

Та симетричними осями

Буденного буття.

Отож,

Поріс коренем у низ

Цей так званий «хист»

До несправжнього,

Згодом рутинного

Маскараду.

Закладені норми -

Вражають

Хто цю виставу не вітає -

Тобто, з кінцем та початкам їхнього розуміння не співпадає -

Відкидають,

Не приймають, виключають

Й легко забувають…