Тихо так

Тихо так. І ти біжиш крізь шибку

краплями стираючи і жалість

вітер обезболюючи хрипко

в посмішку підсіює лиш старість

і на теплій чи останній ниві

око ляже серпом наче звичай

на слова, відріже неважливі,

бо до смерті вже вони не личать

і стікаєш краплями мов трунком

тихо так і хвилі сліз рябіють..

світ біжить, змиває нас цілунком

бо як зберегти тебе не вміють

то обов'язково втратять, точно.

час судомна яма безпросвітна

очі праху лиш вода проточна

може хоч у ній частину світла

може тіло тілу обіцяти..

але все це вир надій загиблих

смуток - споконвічні наші шати

як мозаїка від рук застиглих

в краплю на вікні, шо знов тікає

я її ловлю, тягну в долоню..

та ця крапля як сніжинка тає

і вода ця бʼє дощем у скроню

знову проста течія шо хлине

знову я лише шматок металу

знищ мене, журби сріблястий клине

я тобі приношу на поталу

голову і серце.. бачиш в путах

лінії пергаменту як терни

смертю смерть чи прах дощем спокутав

як добром лихі начала скверни

вибач мене, стисла в страсі шибка

тихо так, втекло усе з кінцями

нас як простір смерті поспіх виткав

і прогриз у серці яр різцями

де лежать обмоклі і подерті

руки тих, до кого не дістати

все пройде на світі окрім смерті

може тоді треба смертю стати ?

13.8.25