Тебе нема

Кімната тисне стінами на скроні.

Тебе нема... лишився аромат.

Думками досі у твоїм полоні,

У спогадах, де ніжно обіймав.

Диван холодний. Вечір душить душу.

Самотність викликає в горлі спазм...

Пробач, що пам'ять муками паплюжу,

Я намагаюся зібрати пазл.

Без тебе. Назавжди тепер без тебе.

Ковтаю сльози під мінорний тон.

Крилаті мрії відібрало небо,

Тепло зберіг лише німий смартфон.

Коханий номер, усміх з аватарки,

Фінальні цифри: два і два нулі.

Твоє "Привіт" у Telegram щоранку... —

Тепер навік у фото на столі.

Пшеничні пасма й очі бірюзові,

Що увібрали молодість твою.

Служити мали разом у Азові,

Та ти пішов, а я... а я — в тилу.

Життєвий шлях стягнула чорна стрічка.

Війна. Полон. Безжальний автомат.

За що? Чому? — Мовчиш у сяйві свічки...

А я живу. Нема. Тебе нема...

Серпень 2025 р.