чому місяць ніколи не стане сонцем

чому місяць ніколи не стане сонцем

*дякую rudy_francisco за натхнення*

*дякую juliet за дзвінок*

справа у тому

що місяць — крутий хлопець.

ми зрозуміли це недавно,

десь приблизно місяць тому.

він звик записувать розмови,

котрі під ультрафіолетом,

як правило, не гомонять.

бо вдень — занадто шумно.

навіть у закапелках.

бо місяць, на відміну від сонця,

вміє у театр. йому не треба

ходить в трупу. він час від часу

сам міняє маски. не просто так:

із масок тих палітра.

бо місяць має купу болячо́к,

які денний світоч за мільйон рокі́в

так і не застав. а місяцю

на це згодилося півмісяця.

буквально. пару тижнів, на раз два.

бо місяць відбиває чуже світло,

яке ніколи, насправді, й не просив.

бо він боїться стать світилом вдень.

однак не страшни́й йому осуд,

оскільки думка стала йому впоперек.

бо місяць має темну сторону,

а сонечко: завжди нарядне.

завжди з усмі́шкою та за́вжди при параді. до сонця тягнуться, а місяць —

під розписку, дихає в кредит.

бо місяць — це тінь світла,

іноді пародія насиченіша світла.

бо місяць вміє уникати та зникати,

аби вернутися ще раз (наче нагадування:

не все втрачене назавжди).

бо місяць не зобов’язаний світити:

він може дозволити собі

бути порожнім. у цьому й фішка:

його люблять навіть тоді,

коли він ховається.

то місяцю ніколи не стати сонцем,

бо йому того й напевне і не треба.

у нього власна є робота —

збирати мовчання. пильнувати сни. стежити за тими, хто ще не втомився

від темряви, яка зна твоє ім'я.