Пісня людини

«Пісня людини»

В недопалку поблизу ліжка

Осінній вечір тліє і димить,

З тобою поряд телефон і книжка,

Твоя нога холодна і болить.

Під світлом місячним лиш ти і води,

Ані людей, ні звірів навкруги,

Твоє буття — це зараз лише спогади,

І музика, що лине крізь роки.

***

«Гойда-гойда гой…» — мати заспіва,

Ти в м’якій колисці, лиса і боса,

Матері з тобою зовсім не до сна,

Ти ж для неї втіха, радість і краса.

Розквітають поряд мальви під вікном,

Місяць своїм світлом заливає скло,

І таким глибоким, нескінченним сном

Ти заснеш зігріта маминим теплом.

***

Знову зимній вечір, кава і фоно,

Клавіші під пальцями, знову ля-мінор,

Сніг лягає мовчки на твоє вікно,

Пишеш про хурделицю і німе кіно.

Потім ти напишеш пісню не про нас,

Знову одинокий у різдвяний час.

Музика втамує твій безшумний біль,

Оплески вартують втрачених зусиль.

***

Кухня. Ми були удвох, і літо.

Я ледве добирався в твій район,

Ти забираєш пляшку в мене недопиту,

А я мочалкою деру старий тефлон.

Заграла пісня та, що нам знайома,

Серед усіх знайома нам обом,

І ми з пательнею на кухні твого дому

Ще довго танцювали вальс-бостон.