Сон серед зливи

Пульсує життя в епізоді пустої лагуни,

Засвічує сутінь, яка проросла в низину.

Тікає хвилина в уламках розбитої шхуни,

Лякає довіру й солодку як мед бузину.

Тривалі розмови не змінюють скошені скелі,

Широкі обійми не гріють холодні тіла.

Ми надто розкуті для сірої віцедуелі

І надто лякливі, щоб в душі пірнула зима.

Чи правда - надійні, коли того просять мотиви,

Чи дійсно вблаганні, коли вже не сила почуть?

Розбиті, самотні чекаєм наближення зливи,

Аби тільки В НІЙ самовито й бентежно заснуть...

28.08.2025