Щоденники Івана Кириллова під редакцією Рибак Еміра.

3 ч. 4 глава

3 червня. Учора я прилетів на вертушці в Калаї - Нау - адміністративний центр велаята Бадгіс, в зону бойових дій 2 батальйону провінція Бадгіс, повіті Кайсар, провінції Фар'яб і північних улус-волостях провінції Герат. Тепер я числюся за штатним списком полку за другим батальйоном - командиром кулеметного взводу. Рішення приймав самостійно. Думаю і пишу ось поки спокійно, але на душі трохи ніяково. Якісь - то передчуття недобрі. А далі як буде доки невідомо. Ми живемо в наметах - романтика! Воду возимо з підземного джерела, яке знаходиться в 13 км від нашого розташування. Вода дуже хороша. Треба буде написати сім'ї загиблого лейтенанта Проскурякова - дружині Людмилі і його батькам. Писатиму їй про квартирне питання що цікавить її, оскільки вона залишилася одна з малою дитиною на руках. Треба знаходитися на високому людському рівні - допомагати усім злиденним людям. Треба бути конкретною людиною. Скоро дочці Світлані буде 7 років, і дружина збирає їй документи в школу. 1 вересня Свєта піде в 1- й клас - це свято. Діти ростуть все вище з кожним днем. Я, можливо, приїду тільки ймовірно в листопаді. По-іншому ледве чи вийде. К - н Соколов говорить, що швидкої заміни осінню не передбачається. Новий призов молодих солдатів і їх підготовка зажадають більше часу і витрат чим це передбачається. Та й не усі замінники поспішають сюди стрімголов... Я — оптиміст.

Вдень спекотно - під +50 градусів вару й вище... Задушливо, порятунку немає. Добре, що ще без вітру - афганцю з порохами, а то був би морок. Вночі біля адм. центру Калаї - Нау велаята Багдіс набагато прохолодніше, ніж в полку біля м. Герата. Залишилися лічені місяці (можливо пів року) до заміни в Рад. Союз. Можливий мій перевід у Внутрішні війська, щоб потрапити у місто Вільнюс, до сім'ї. Ось такі мої передбачувані цілі.

4 червня 1981 р. Уранішня фіззарядка. Особиста гігієна. Сніданок. Узявши зі збройового намету автомати, кулемети та боєприпаси до них сотня висунулася на найближче стрільбище, що знаходиться на рівному майданчику між трьома гірками, за бойовою охороною. Там усі ми досить настрілялися. Сержанти зі старослужбовцями солдатами на чолі із замполітом роти учили інших солдатів: складанню - розбиранню кулеметів, спорядження магазинів, визначення дальності стрільби, купчастість і поправки на вітер або інші умови погоди при стрільбі. Робилася пристрілка кулеметів, автоматів. Загалом, вийшло досить добре. Солдати стріляють непогано. На них можна у бойовій обстановці покластися - це видно, що вони не підведуть. Замполіт роти Саша - прямо віртуоз - снайпер стрільби. Узявши мій пістолет і з першою - ж кулі розбив вщент порожню пляшку і так з автомата, і кулемета. Тут Пекло - за +50 С - вже надто пригріло. У наметі задушливо, дихати нічим. Серце працює на знос, голова розколюється... Пошти тут немає. Привозять тільки на вертушках і то не постійно. Люди тижнями чекають листів. Важко ось так чекати листів з дому, коли вони постійно запізнюються та іноді приходять пачками. Сиджу в задушливому наметі, а думками з сім'єю у м. Вільнюсі, де моя дружина і діти. Нудьгую я тут без них. Слів не підбереш. Але нічого, ми це усе переживемо.

5 червня 1981 р. Уранці після сніданку були політзаняття. Провів з солдатами бесіду про цивільне життя. У полуденні години з 12 до 16 годин життя завмирає — це місцева й військова Сієста. Усі люди відпочивають в наметах, ховаючись від спеки. Чекаємо літак, може бути пошта - це довгождані листи. До вечері вмивався, потім вечеря в столові. Хлопці сидять і розмовляють, а я пишу ось щоденникові записи. Може ще лист додому настрочити.

8 - 9 червня. Літні сонячні дні зі звичайним 50 градусним палом. Увечері 08. 06. 1981 р. готувалися до рейду й о 3.00 годині ранку 09. 06. 1981 р. висунулися з розташування в/ч для розв'язання бойової задачі. Це десь в межах 10 - 15 км від нас. Як тільки ми приїхали, то усі підрозділи зайняли свої бойові позиції й почали обстрілювати передбачуваний район з душманами. Вони нас помітили ще з населеного пункту Д -(А) - убрабара і рухнули в гори на південь. По них почали дубасити танки зі своїх гармат разом із зенітними розрахунками “Шилки” на гусеницях. Навкруги виття, гул - земля тремтить. Фонтани землі з вогнем і пилом, та гаром здіймалися у блакитну височінь над оточеною нами місцевістю. Спочатку вони огризалися вогнем, але незабаром наша перевага стала очевидною. Цим все і закінчилося. А коли вже стали від'їжджати після агітаційної пропаганди з місцевим населенням і роздачею продуктів з першою - ж гори по нас почали стріляти душмани, що ми їх не добили. Комбат наказав дати декілька залпів з усіх видів зброї по їх позиціях, звідки вони нас обстріляли. Я теж почав стріляти, але ком роти наказав більше не стріляти, оскільки зі стрілецької зброї це марно і треба боєприпаси економити. По приїзду на нашу стоянку я крім усього іншого написав лист додому. Ком роти Колєсніков бойова людина й знаходиться на своєму місці. Тямущий, розсудливий командир.

Бойові трофеї роти: 2 рушниці та інше бойове спорядження душман. Завтра о 10 годині ранку відправимося в Па (о) рчагал, де знаходиться група з 60 бандитів - головорізів у прямому розумінні слова, оскільки вони безсоромно відрізують голови людям.

10 червня. О 8.00 годині ранку наше військо вирушило в дорогу на реалізацію “бойових” в Па (о) рчагал. О 10.00 ранку прибули в район призначення і стали блокувати усі виходи з кишлаку. Бандити, мабуть, ще здалеку побачивши техніку, що рухалася, чкурнули в гори. Вони почали відстрілюватися. Ми відкрили по них свій вогонь - усі коробочки й у тому числі зенітні “Шилки”. Вірогідність наших попадань в душман була. “Потім ми знаходили їх трупи, і калюжі крові поранених людей”, - розповідав комбатові лейтенант Джамбаєв. Трупи убитих коней ми з афганськими аскерами - солдатами вантажили на машини для оброблення на м'ясо. Вони разом з нами блокували кишлак і самі прочісували його на наявність басмачів, зброї, боєприпасів. Загалом, до вечора повернулися під адм. ц. Калаї - Нау. Пальне і мастильні матеріали закінчуються. Де узяти?

11. 06. 1981 р. До 3.00 ночі ми відпочивали у БТР. Підйом і знову нам їхати вперед на нове місце: аул Абікамари. Оточили цей аул з усіх боків і блокували усі виходи з нього. Афганські аскери пішли в гори, але там почалася перестрілка з басмачами і йде вже понад 2 години. А місцевий народ, в основному бачата - хлопченята сидять на наших машинах. Обліплюють, як мухи мед. Ніяк з ними не злагодиш. Цікаві та настирливі хлоп'ята. Я зі своїми кулеметниками сиджу у БТРі й спостерігаю за подіями, що відбуваються. Аби не ударили з гранатомета по нас. А так доки терпимо. Ми з мінометів і наші зенітні “Шилки” допомагаємо стрільбою афганським солдатам в протиборстві з басмачами. Сталі чутні тільки самотні постріли душман. У такому ж дусі пройшли ще декілька днів, і я просто не устигав ні за часом, ні фізично навіть щось написати в щоденник.

17. 06. 81 р. Знаходжуся у батальйоні черговим по батальйону.

4 і 5 сотні в рейді - кишлак Аддехікоз - Кахін. Наша артилерія з того, що має в розпорядженні батальйону залпи вогню підтримувала наші підрозділи в протистоянні з басмачами. Видно басмачів було багато, і їх опір був запеклим. Коли наші повернулися, привезли 3 міномети, базуку, 3 автомати й багато рушниць. Привезли й одного басмача, що стояв у них на посту, він спустився вниз, думаючи, що це рухаються свої подільники їм на допомогу. Так його захопили. Особовий склад поки відпочиває перед черговим завтрашнім рейдом.

18. 06. 81 р. Рейд в н. п. Чішма - Дазах. Група у кількості 50 - 60 осіб басмачів. За 3 км від аулу зупинилися. БТР з № 43 перекинувся в обрив, добре, що солдати живі залишилися. Тихим ходом дісталися до місця призначення, розставляючи через сотню метрів по 4 людини, і приїхали до найпівнічнішої точки аулу. Ми теж спішилися, і прилягли на схилі гори, зайнявши свої бойові позиції. З підручних камінців склали бруствери. О 4.00 в нас почали стрілянину душмани з аулу. Ми теж не залишилися у боргу і почали пристрілку цілей. Потім почали наближатися залишені нами БТРи до населеного пункту. Афганські аскери почали прочісування аулу. Зараз сиджу на високім горбку, над аулом, разом з солдатами, спостерігаю за подіями, що відбуваються. Сиджу на зв'язку з комбатом зі 107 радіостанцією і чекаю його вказівок. Наші офіцери біля мене поки відпочивають. Їм довелося місити по горах 8 км, щоб зайти непомітно з тилу аул. Зараз через гучномовці афганці кричать в аул, щоб душмани склали зброю і здалися законній владі. Афганські аскери виводять людей з кишлаку, ймовірно, це душмани. У них при обшуку ми у бінокль бачимо, знаходять пістолети, патрони. Аскери убили 3 бродячі собаки, які кидалися на незнайомих їм людей. Зараз сиджу на зв'язку з комбатом і, засмагаючи, спостерігаю за оточеним кишлаком. Видно після рейду будуть розбирання по недоліках, що без поспіху або небажання діяли афганські аскери в ході військової операції. Духота, сонце на підйомі. От: 6. 45 ранку. Хочеться пити. Вода у флягах закінчилася.

22 червня 1981 р. Сьогодні ми спустилися з гори Аехізанчі, де пролежали всю ніч в засідці. Але видно душманам пофортунило, вони в цю ніч нікуди не пересувалися. Наша праця виявилася даремною, ми нікого не бачили й не чули за ніч. 5 рота з іншого боку адм. центру. Калаї - Нау перебувала у засідці. Підстрілили мирного жителя без зброї, який намагався втекти від них. Ми ж знову увечері висунемося до аулу Бахчан - Баган, здолавши понад 7 км по горах. Там за отриманою інформацією зібралося багато заколотників.