Щоденники Івана Кириллова під редакцією Рибак Еміра.

3 ч. 2 глава

Вірші В. Шабаліна, старшини з Чебоксар, від 23 травня 1981 р. м. Герат (відредаговані Рибак Еміром).

1. Ми прийшли сюди допомогти народу

Щоб не говорили люди: - Немає ще Землі

Щоб відчували усі свою свободу

Щоб жити, працювати й вчитися усі змогли.

2. І виконуючи обов'язок свій благородний

Світ для усієї Землі берегти, готові ми

Пліч-о-пліч з афганською армією народною

Дамо рішучу відсіч агресорам війни.

3. Ми пам'ятаємо подвиги батьків та й дідів

Що здійснювали багато років підряд вони

І ми вчинимо їх для своєї перемоги без слів

Щоб більше не знали люди жахів війни.

4. Настане день, коли по усій планеті

Перемогу святкуватиме народ

І будуть щасливі й дорослі, та діти

Коли не буде на землі панів, незгод.

Афганістан.

1. По дорогах чужим крізь холодний туман

Грізно котять ЗІЛи, Камази надриваючи кардан.

Автомати в руках, пересмикнули затвори,

Дула дивляться у вікно, молимся на мотори.

Приспів:

Афганістан, Афганістан, так Афганістан,

Де виє піщаний буран і плететься караван.

Листи звідси рідко прилітають до хати птахою.

Не одна мати гірко заллється сльозою — невдахою.

2. А шофер тримає кермо, тільки серце стукає

Попереду перевал, а на нім басмач тобі кукає.

Не відстати б від своїх, доки день і світло,

Тільки куля летить часто тобі в лобове скло.

3. А в ріднім краю: сади у цвіті — джаз,

Та й тепло і ясно від святої землі

Мамо: витри очі, дівчата, чекайте нас,

Бо повернемося назад, адже ми живі.

4. І скоріш би той час, коли вийде наказ

Ми: земляки поїдемо додому юрбою враз.

Сядемо братики у вагон, будемо горілку пити

Згадаємо тих хлопців що залишилися служити.

5. Як зайду я до хати, зустріне в сльозах мати,

Її серце зі мною, а батько, може себе тримати,

Тільки волога в очах і буревію - афганцю кінець,

Бо я дембель — відслужив, то вже молодець.

6. Я зустріну друзів усіх і побачу я зелений діл

Зберемося ж на гулянні моєму, скоро, на льоту

І келихи наллємо коли сядемо разом за стіл

Вип'ємо братики за тих - хто стоїть на посту

Приспів:

Афганістан, Афганістан, так Афганістан,

Де виє піщаний буран і плететься караван.

Листи звідси рідко прилітають до хати птахою.

Не одна мати заллється сльозою, гірко - невдахою.

Балада про танкіста

1. Мамо ти навіщо мене народила,

Ти навіщо сином назвала,

Долею нелегкою нагородила,

І шолом танкіста мені дала.

2. Хоч нас: танкістів поважають

І даремно в образу не дають,

В прорив нас першими кидають,

Як не крутися, а вороги б'ють.

3. Болванкою трухнуло по башні

Прощай мій славний екіпаж

І біля танка трупи - Вані

Прикрасить траурно пейзаж.

4. Нас витягнуть судді на розгляд

Піднімуть на руки каркас

І залпами по тисячі гармат

В кінцеву путь проводять нас

5. І телеграма швидко шлеться

Рідним і близьким сповістити,

Що син їх більше не вернеться,

І не приїде, їй-бо - погостити.

6. Заплаче мати, і в'яне

Сльозу змахне сивий отець

І безцінна вже не взнає

Який в танкіста був вінець.

7. І буде, картка порохами пилиться

На стопках пожовклих книг

В танкістськім шоломі, що присниться,

І їй він більше не жених.

Солдат не помирає, він прямує і не повертається...

1. У туман летить літак, та йде

На запропоновану керівниками базу,

А нас туди солдатський борг зове

В Афган закинені ми по тривозі: зразу.

2. Коли світанок змінював спокійно ніч,

По вулицях крокували наші хлопці,

І тільки крики геть йдіть — опріч,

Мчало з буржуазної псарні.

3. Все добре і можна не озирати

Що в горах ладнають ці гади.

Як добре було усе це стерти

Колоною танків або градом.

4. Вліпив по спинах з халупи автомат

І кров полилася по молодому тілу,

По бруківці пройшов свинцевий град

І хлопчини вже нема після прицілу.

5. Негоже нам хлопці тепер чекати,

Нам автомат, гранату - і в атаку.

Ми не вбивці, і не мислимо вбивати,

І крові чужої нам не треба - в подяку.

***

1. Ти не знаєш куди навести свій автомат?

Поруч впав твій друг, що ж ти зволікаєш солдат?

Розряди ти його у вбивцю в цих горах

За хлопців, що лягли в Калай - Нау, Фарах.

2. Кандагар і Кабул теж пам'ятає наш брат

Багато смертей бачив і попутний Герат

Хто був запаяний в цинк, - пам'ятай того хлопчину.

Та й усіх їх, то мсти — був їх заповіт, це як причину.

3. І не треба в підлій брехні хлопців топить, ні на мить,

Але не мерзне солдат, тільки боягуз тоді затремтить

Якщо поряд зі скронею промайне свинець,

Або куля навздогін дзвінко свисне — кінець.

4. А Батьківщина цвіте немов рожевий сад.

Ти повернешся додому, я упевнений - солдат.

Відчиниш тихо двері, зустрінеш мати на ґанку

І скупа сльоза затремтить на обличчі, зранку.

Афганістан.

1. Афганістан - це скелясті гори та сніг,

Афганістан - це постріл в спину,

Афганістан, будь ти проклятий навік

Разом з прокляттям Хафізуллі Аміну.

2. Ми в караулі тут по двоє стоїмо,

Багнет тьмяно блищить в місячному світі,

Туман заповнює виярки долин — о,

І про це не пишуть в газеті у наявному звіті.

3. Але слухайте Ви - вони не зганьбили стяг,

Все ті, кого немає поряд з нами.

У моїх вустах правда звучить: о тих днях

Що пройшли у боях з басмачами.

4. У англійський приціл вони спостерігають

З англійських рушниць стріляють:

Рука не тремтить, курок натискають,

Нехай “шураві”1 усі помирають.

1 шураві - совєтські, радянські

5. Коли упіймаєш - осоружно поглядати,

Як ті, хто в нас стріляв, не раді,

Їм самим страшно в очі смерті зазирати,

Але ні, бо ми, не щедрі — в пощаді.

6. Я не вбивця, але кулю в нього

З АКМ - а метав, фото, ангелом, знято

Право убити його правдою дано

Правда про загиблих - це свято.

7. Своє ми відслужимо, нам зміну потрібно,

Хлопцям все ж легше тут буде

І як ми служили, я упевнений на то,

Що до смерті ніхто не забуде.

***

Коли-небудь зійшовшись з друзями

Ми згадаємо через багато літ

Як в Юності землі дарували з ворогами

Важкий гусеничний слід...