Він/Вона одна…

Замок клацнув, двері відчинилися — і Боря увійшов у квартиру. Таргани шурхотіли по кутках, добре навчені: у п’ятницю дурня краще не чіпати. У передпокої спалахнуло світло, і дві чорні намистинки привітали свого годувальника. Миша, ніжно названа «Зараза», підморгнула і, передчуваючи кросівок, шугонула в тінь, скрутивши хвіст в непристойний жест.

Затхлий запах обійняв його по-домашньому. Боря знизав плечима: це не романтика холостяцької барлоги, а трока з речами, замоченими у ванній тиждень тому. Він зітхнув і попрямував на кухню. Босі ноги липко відривалися від лінолеуму, а під м’яким світлом софітів лишилися шкарпетки — два осиротілі брати, що вперто стояли. Єдина муха не витримала й гепнулась на підлогу.

******

Душ усе ж довелося прийняти — щоб змити їдкий запах дихлофосу, з яким він гасав по кухні останні пів години. А все тому, що тарган Валєра, нализавшись мила, вирішив прикинутися жолудем.

Але вечір, попри все, тримався в рамках плану. Пиво холодне. Вуха — гостро приправлені та нарізані. Запах сухариків намагався зобразити домашній затишок, але програв битву смороду. У підсумку вийшла вечеря… з офіційним смаком хріну.

З усім добром він гепнувся на диван. Пружини жалібно заскреготіли, а хрящі хруснули у відповідь.

Так розпочався п’ятничний вечір — під приємне «пшшш», мов привітання п’яної пляшки, та кислинку, якою віддавали вушка.

*****

Разом із Валєрою, миша теж усілася на п’яту точку й крутила головою, спостерігаючи: Боря раз по раз кривився, щойно переводив погляд на смартфон. Але він не зважав. Алкоголь теплом розлився тілом, а підлогою вже котилася друга порожня пляшка. Валєра простягнув лапки до неї, ніби до джекпота.

— Ладно, — підбадьорив себе Боря, гортаючи фільтри. — Сьогодні глянемо й на старших…

Колись, у ті часи, коли лібідо рвало штани, він завів профіль — спершу заради пригод, а потім із надією знайти свою «рожеву фламінго». А вийшло, як завжди: цілий гарем віртуальних самок, які на фото виглядали як знижки 90%, а в житті виявлялися товаром — кожна зі своєю прострочкою.

Тепер, виставивши фільтр «32–38», він розпочав новий похід. Не квест за коханням, а звичайний вечірній шопінг по каталогу самотності.

Хоча ніхто довкола й не здогадувався: всередині Боря, як і всі, усе ще мріяв повернутися в дім, де горить світло.

Миша цвиркнула, зрозумівши, що з цього вечора толку не буде. Відпустила Валєру, який рвався до пляшки, й пішла до дружини.

*****

Юля, 35

Про мене:

Вам до мого рівня не дотягнутися, щоб зацікавити. Моя увага — лише для тих, хто справді гідний!

Боря пирснув пивом через ніс:

— Та ти шо… «Елітна серія». Тільки термін придатності прострочений.

Маша, 32

Фото: миле личко, легка посмішка, мінімум макіяжу. Саме той формат, від якого колись у нього рвалися штани.

Про мене:

Спитай мою подругу!

Статус: вільна

Діти: є

Робота: декрет

— Ага, бонус у наборі. Купи одну — отримай двох, — пробурмотів Боря. — Було б на що надіятися…

Юля, 36

Про мене:

Люблю гуляти. Парки — моє все. Кнопка «кава» та неспішна розмова — мій топ!

Обожнюю котів.

Якщо довго не відповідаю — уви, ви не той.

Моя слабкість — спортивні хлопці!

Боря гмикнув, почухав пузо й свайпнув уліво:

— Ну, тоді ми точно не з одного цінового сегмента.

*****

Боря розпластався на дивані, повернув голову вбік і дивився, як на екрані смартфона миготять чужі обличчя. Всі ніби живі, але водночас такі ж фарфорові, як тарілки в шафі — подарунок на новосілля, які так і не побачили справжньої вечері.

«А було б непогано, — майнула думка, — щоб удома тебе зустрів запах борщу. Або хоча б макаронів. Щоб хтось буркнув: “Де так довго шлявся?” І щоб вранці замість грюкоту дверей хтось кинув навздогін: “Щасливого дня, дурню”.»

Уява сама домалювала решту: він заходить додому, знімає куртку, а на кухні вже накрито — тарілки блищать, пахне гарячим хлібом. Вечеря переходить у тихе сидіння перед телевізором, у лінивий обмін словами й сміхом. Потім — тепла темрява спальні, голос поруч, що шепоче щось дріб’язкове, але таке потрібне. Ранок — кава, яєчня, поспіх, і звичне: «Ну давай, геній, не забудь телефон!» — з поцілунком на ходу. Звичайний, але саме тому такий важливий.

Боря криво всміхнувся й подув у півпорожню пляшку.

— Ага, зараз… У мене навіть мікрохвильовка “смачного” не бажає.

Валєра дряпав лапками по склу, Зараза невдоволено шкреблася десь за стіною, а Боря тільки хмикнув:

— От! Маю сім’ю. І головне — всім однаково байдуже, чи я вдома, чи в біса знає де.

Свайп за свайпом — ліво, право, продовжувалося. Спиртне зробило своє: замість пошуку “єдиної” він знову формував свій віртуальний гарем. Повіки важчали, склеювались від втоми й алкоголю, ніби їх хтось підмазав клеєм, а сечовий міхур витримав паузу й дочекався, поки він майже засне.

Боря смикнувся, телефон вислизнув з руки. І саме в ту мить, коли мозок був далеко від теми, палець натиснув на заповітну кнопку — єдиний «супер-лайк», проплачений ще бозна-коли. Він полетів до зовсім іншого профілю. Але Боря про це навіть не здогадувався.

******

Замок клацнув, двері відчинилися — і Оля увійшла у квартиру, де її зустріла підступна мішанина запахів: вина, котячого корму й невимитого посуду. У напівтемряві було ясно й без пояснень: вона тут гість, а хазяїн — двоє голубих очей, що спалахнули так, ніби це вона була чужою.

— Ти знову відзначився біля порогу! — кинула вона коту, який гордо зустрічав господиню. — Вася, я тобі обіцяю: каструю. І не хімією, а так, щоб ти це запам’ятав до кінця дев’ятого життя!

Кіт, ніби зрозумів, але демонстративно відвернувся.

Оля клацнула світлом і відразу натрапила на дзеркало в коридорі. Звідти на неї дивилося втомлене обличчя з розпатланим волоссям і розмазаним макіяжем. Те саме віддзеркалення, що завжди, з тим самим виразом: іронічно-нагадуючим — «Ти ж мріяла бути незалежною фем-вумен. Ну от, маєш. Чого тоді морду скривила?»

У квартирі панували тиша й гармонія п’ятниці. Вася добре знав: краще відразу лишити свій автограф на порозі — так мадам швидше відтане.

Він тихо ступав за нею, змучений, але не скорений після кількох годин прибирання, аби пані могла відпочити. Бо не хотілося повторення тих вихідних, коли вона, побачивши павучка Стьопку, влаштувала дводенне сафарі з прибиранням.

Цього разу всі домочадці підготувалися. Правда, вже без сімʼї тарганів: вони після минулого сафарі одним скопом вирушили на небеса крізь вікно шостого поверху, разом з пилососом.

Поки Оля розбирала пакунки, вона милувалася, як блищить кухня, і нахвалювала сама себе. Кіт ледве стримувався після генерального прибирання: вилизавши всю кухню, він зібрав у шлунку цілий ком бруду.

Зрештою, вино опинилося в холодильнику, сир із пліснявою — на столі (від нього Васю таки вивернуло), а сама Оля вже підспівувала у ванній. У цей час Стьопка визирнув зі схованки й миттю опинився на котовій спині.

*****

З келиха розливався солодкуватий аромат. Оля вмостилася в кріслі перед терасним вікном, приглушила світло й зробила перший ковток — мов справжня леді. Хіба що не смакувала, а ковтнула залпом. Смачно цмокнула, долила решту з пляшки й кинула жалісний погляд на кота, який так і не вилазив зі свого кутка. «Ех, Вася, шкода, що ти досі не навчився носити мені вино з холодильника», — промайнуло в голові. Вона видихнула затримане повітря і спорожнила келих до дна.

— Смакота, — зітхнула, закидаючи шматочок сиру в рот.

Кіт скривився, а вона вже прямувала до холодильника по наступну пляшку.

Телефон тим часом верещав без упину: повідомлення, фоточки, сердечки, пости-«шедеври» від подруг про їхніх кавалерів. Це змушувало Олю переходити від самозаспокоєння вином до відвертого бухання. Бо, якщо чесно, їй теж хотілося чоловіка. Не сім’ї й не гротескних казочок — просто щоб був. Її. Без напрягу.

Тільки от щоразу, коли в її житті з’являвся «мужик», він виявлявся придурком із допискою «алкаш» або бонусом «зрадник». Інші ж — ходові ванілки в пошуках мамочки. Таким навіть лінь пояснювати, навіщо їм ті яйця дали.

А десь усередині, під цим гірким гумором, вона все одно ловила себе на думці: «А раптом є хтось нормальний? Хтось, із ким не треба буде змагатися, хто більше винесе сміття чи купить хліба. Хтось, хто просто сяде поруч, підтримає тишу і зрозуміє без слів». І хоч як би вона сміялася з подругиних селфі з букетами, іноді хотілося, щоб і її хтось отак зустрів — не квітами, а поглядом, у якому вона відчує: «Ти — моя».

Вона хитнула головою, наче сама себе висміяла, зробила ковток прямо з пляшки й знову втупилася в екран.

*****

Вино в такому об’ємі, з каламутним поглядом і післясмаком плісняви, потягнуло її до невеличких онлайн-пригод.

— Ну-с, хлопаки, тьотя хоче шоу, — видала вона, відкриваючи тіндер.

Кіт з павучком, вловивши її тон, лише сильніше притиснулися один до одного.

Пошук стандартний: 34/38.

Артем, 35

Про мене: «Шукаю серйозні стосунки. Люблю дітей, спорт і подорожі».

— Ага, серйозні стосунки. З дітьми, спортом і, певно, кредитами. Одразу бачу: шукає мамку, яка ще й чемодан на відпочинок потягне.

Сергій, 37

Фото: селфі у спортзалі, жилетка напнута, veins mode on.

Про мене: «Твоє тіло — твій храм. Без фастфуду, без алкоголю, тільки ЗОЖ».

— Храм, кажеш? Ну то тобі треба не жінка, а прибиральниця в секту. Дякую, але я вже свою печінку вбиваю без фанатизму.

Ігор, 34

Фото: на фоні старенького бмв.

Про мене: «Автомобіль — моє життя. Якщо не любиш машини — нам не по дорозі».

— Якщо твоє життя — це беха на газу, то нам справді не по дорозі. Мені маршрутки і то надійніші траплялися.

Вона опустила руку з телефоном та видихнула — сп’яніння перейшло зі стадії «я зможу» до «дістало», і внутрішній годинник дзеленчав, молив її: «дівко, марш у ліжко, аби завтра не здохнути». І саме тут телефон своїм тактильним моторчиком зробив «тук-тук». Вона піднесла смартфон і завмерла: на дисплеї сяяла синя рамка з великою зіркою. Super Like.

Tinder ніби підморгнув: «Гей, може, ще не все втрачено».

— Ага, звісно… — скривилася вона, відчуваючи, як сир у шлунку бунтує проти вина. — От тільки не вистачало мені ще принца з діадемою “Аліментник року” й букетом невиконаних обіцянок.

*****

Серце забарабанило, спіткнулося — і знову пішло танком.

— Та ну нах!.. — вирвалося вголос. Вона насупилася, змусивши себе заспокоїтись.

— Ну що, герой, хто ти такий? — кинула в дисплей.

І подумки додала: «Якщо черговий мамин синочок — одразу в дупу».

Кіт, почувши тон, вирішив: краще відступити до лотка.

— І чого лише… На трійку максимум, — пробурмотіла вона, зиркаючи на його фото.

*****

Він вийшов із ванни, шкребучи потилицю.

— Добре, що не задрімав на горшку, — пирхнув сам до себе.

Потягнувся до дивана, підняв телефон і вже майже поплентався в спальню, коли пролунав знайомий звук.

Боря застиг, розблокував екран.

— Як?! — скривився. — Потратив супер-лайк… ще й на якусь тітку!

Та все ж змінив маршрут, сів назад. Допив пиво, криво посміхнувся.

Перше повідомлення від неї:

«Привіт, чому не спиться?»

Він не відповів одразу. Пролистав її фото.

— Та ну… трійка, і то з натяжкою. Явно стара фотосесія, не інакше. У 36 так не виглядають, — пробурмотів, міряючи її своїм оком.

*****

Вона не відривала очей від екрана. Статус світився зеленим, унизу миготіло «…typing».

— Сикло. Так і знала, — хмикнула Оля. — Куди йому до мене.

Уже сунула телефон у кишеню, коли той знову завібрував. Вихопила різко.

Він:

«Привіт. Я відпочиваю».

— Синонім «бухаю», — скривилась вона.

Він:

«А тобі чого не спиться?»

Вона розгорнула його профіль, примружилася:

— Хм. Не сикло. Але все ще не принц!

*****

Вона:

«Не спиться — от і вирішила: бокал червоного виправить ситуацію :)»

Він:

«У мене те саме. Але вино — не моє. Банку пінного пригубив ;)»

— «Пінного»… ага, точно барний експерт, — фиркнула вона.

*****

Вона:

«І часто тобі не спиться?»

Він:

«Буває важко заснути на самоті :(»

— От кобеліна, диви, як стелить! — цвиркнула вона.

Вона:

«Це такий натяк?»

Він:

«Є якісь пропозиції? Бо я не проти :)»

Вона:

«Чого це ти «не проти»?!»

Він:

«Та пожартував :)»

Вона:

«Ой, та ти що!»

*****

Він потер чоло.

— Що за дивна жінка?.. І що мені тепер — відповідати чи забити? Дарма ж той лайк витратив…

*****

Телефон стих. Обоє втупилися в екрани, чекаючи наступного повідомлення, але ніхто не наважувався написати.

Боря підняв пляшку, Оля долила келих.

— Ну що, знайомство відбулося, — буркнув він.

Ну що, черговий дебіл, — усміхнулася вона.

А за вікном Купідон зиркнув на них, скривився й пробурмотів: «І чого я сюди лише приперся?..» Та тихо зламав об коліно останню стрілу.