ШЛЯХ ВАГРАНТА

Гарно все ж таки бути Драфтом(4). Хто-хто, а вони точно знають що їм робити. Єдине, осередок у них, занадто дивний. Навіть не просто дивний, а химерний у креслярів осередок. Вагрант коли до тями прийшов, спочатку взагалі нічого зрозуміти не міг.

Одного разу туман, що оточує всі осередки життя, нахлинув та затопив частину території на якій мешкали Драфти так, ніби не було площі та декількох будівель креслярських. Коли ж туман відступив до своїх звичайних меж на білій бруківці лежав досі нікому не відомий чоловік.

Так і вийшло, що першим осередком, який побачив Вагрант, коли до тями прийшов, була чудернацько розмальована територія креслярів - химерна мішанина з різнокольорових ліній. От бачиш бувало стіл, а поверхня його геть уся покреслена. І ніби немає системи у тих малюнках, а придивляєшся, і помічаєш, як лінії на стіну, поряд з якою стіл стоїть, переходять. Деякі Драфтом, що поруч сидить мандрують, та поєднуються з візерунком, на підлозі зображеним. І змішується все, аж в очах мерехтить, та лячно стає. Тікуть завше, живуть своїм життям, креслярські лінії.

Весь осередок у Драфтів білий-білісінький. Будівлі, меблі. Земля теж біла. І все у лініях. Частіше всього колір намальованого чорний. Але зустрічаються сині фрагменти. А якщо на червоний натрапиш - вважай пощастило. Люблять креслярі червоний колір. Важливий він для них. А що частіше за все червоне? Звичайно кров. От у тому то і біда, яку інколи Драфти коять.

Мало того, що осередок свій у геометричний жах перетворили. До всього й самі креслярі страшнувато виглядають. Вони добрі насправді. Страшні, але добрі. Високі, вище Вагранта це точно. Худі-худі. Шкіра біла, як все у них в осередку. Руки довгі, майже до колін. А на кінчиках тонких пальців чорне з'являться, гостре - інструмент, функція їх, креслярські принади.

Малюють-креслять Драфти дуже вправно. Така чітка геометрія у їх малюнках бачиться, що Вагранту інколи недобре стає. І фарба на кінчиках пальців сама у них з'являється. Чорна, синя. Звідки креслярі отримують червоний колір Вагрант теж бачив, але згадувати це зайвий раз не хотів.

— Ось ти кажеш іти. А куди й навіщо - сам не знаєш. Вештатись всюди без мети, це діло дурне! У кожного своя функція повинна бути!

Кресляр дивився маленькими, широко розведеними, чорними очима кудись в середину лоба чоловіка. Вони завжди так, в очі не дивляться, погляд не зловиш. А відчуття таке, ніби тебе всього вже окреслили та на прості елементи поглядом розділили.

Слова ці Вагрант чув вже не вперше. І навіть не втретє. Кожного разу, коли він збирався в дорогу, хтось з креслярів заводив те саме, про безцільність Вагрантового існування. Та цього разу щось було не так.

Як зажди, незрозуміле почуття почало крутити Вагранту нутрощі за декілька днів до того, коли він точно зрозуміє - більше сидіти на одному місці йому несила. Кличе щось, спочатку тихенько, а далі все сильніше та сильніше. Вабить Вагранта шлях. І не важливо, куди саме. Головне рухатись. До всього, у такі моменти, все навкруги видавалось Вагрантові неприроднім, та дратуючи неправильним.

Але сьогодні все дійсно було не так, як завжди. Перед ним стояв не аби хто, а сам головний кресляр. Драфти жили дружньою громадою й очільника обирали усім осередком. Кресляр, чиї лінії були найточнішими, тепер дивився Вагранту у вічі. Це було дивно, бо погляд такий серед креслярів майже не зустрічався. І значити він міг лиш те, що розмова буде над важливою.

— Сьогодні до мене завітав Жовтий Птах. Частина того, хто відає туманом, який осередки розділяє. — Драфт поглянув на молочно-білу стіну, що стола нерушна, в якихось десяти кроках від них. — Дай но мені свою руку, непосидо. Мої лінії подорожують усіма центрами життя нашого світу. Птах велів тобі допомогти. І здається, я знаю чим саме зможу бути тобі корисний.

Вагрант, не розуміючи чого чекати, простягнув свою ліву руку зап'ястком до гори. Тканина помаранчевої сорочки, що вже трохи втратила колір від часу, відкрила бліду шкіру з тонкими нитками вен. Вказівний палець Драфта затанцював, виводячи на зап'ястку дивну, та доки незрозумілу мішанину ліній. Болю майже не було. Шкіру легенько пекло, та ніби поколювало тоненькою голкою. З кожною новою лінією в голові Вагранта з'являлось розуміння та зв'язок з цим дивовижним малюнком. Лінії на шкірі рухались, зміщувались в сторону, ніби стираючись, а під пальцем кресляра з'являлись, та миттєво зникали, всмоктуючись, маленькі краплі крові.

Вагрант намагався навіть не дихати до того моменту, коли кресляр відступив, ніби втративши до нього цікавість. Тепер, обмежена видовженим прямокутником, на його лівому зап'ястку жила своїм мінливим життям мапа осередків існування. Схематична, але доволі точна. Чоловік провів пальцем по вмить схолоднілій ділянці шкіри. Мапа рухалась відповідаючи на дотик. Осередки де хтось мешкав були зображені синім кольором, туман та лінії, що відповідали відомим шляхам між ними - чорним. Криваво-червона крапка позначала місцеперебування самого Вагранта.

— До цього часу ти вештався всюди без мети. Навмання. Тепер ти маєш найточнішу мапу нашого світу. Все, куди сягають лінії Драфтів, на ній зображено.

Чоловік роздивлявся малюнок. Наближував, віддаляв. І як не крутив, бачив, що в центрі дивного малюнку, сплетіння ліній та синіх зон, територій де існувало життя, була не замальована пляма. По всьому виходило, що в самісінькому серці їх світу було порожньо.

Кресляр мовчки слідкував за діями Вагранта і відповів, не чекаючи на питання, що майже зависло, в повітрі.

— Що саме знаходиться всередині нашого світу, не знає ніхто. Лінії жодного з креслярів не досягають туди. Можливо ця таємниця відкрита Жовтому Птаху, нехай шляхи його будуть вільними, а подорожі туманом легкими, але він ні з ким не ділиться своїм знанням.

Вагрант, дякуючи, сховав мапу під рукавом сорочки.

— Слухай, кресляр, я ставив це питання усім, хто волів до розмови. Тобі ніколи не здавалось, що з нашим світом щось не так? Все що коїться навкруги якесь протиприродне. Мені інколи видається, що наш світ це щось штучне?

Але співбесідник знов повернувся до свого звичного стану, і дивився кудись у самісінький центр лоба Вагранта.

— Ми Драфти, наша функція - креслити лінії, зв'язувати осередки. У всіх повинна бути мета, своя функція. Один ти вештаєшся, а навіщо й сам не знаєш.

За мить кресляр повільно йшов геть, до білих, чудернацько розмальованих, будівель свого осередку, ніби забув розмову і свій подарунок. Ох і не надовго ж вистачило йому зустрічі з Жовтим Птахом.

Дивина того, що відбувається навкруги, яка не давала спокою Вагранту з перших днів, з того моменту, як він усвідомив себе в осередку креслярів, почала потроху роз'яснюватися. Свої питання він ставив всім, і Драфтам і мешканцям інших осередків, до яких зміг дістатись. Але відповідей не отримував. В якийсь момент навіть виявив, що він єдиний може, без певної, як тоді здавалось, мети, подорожувати від однієї зони життя до іншої. Скоріш за все таке саме вміння було й у Жовтого Птаха, якого місцеві поважали, ніби втілення чогось божественного, але з цією істотою зустрітись йому ще не довелось.

І ось саме тепер Вагрант усвідомив свою ціль, функцію, як казали усі, дуже точно. Ніхто не дасть відповіді на його питання. Тож отримати їх він мусить сам.

Звірившись з подарованою Драфтом живою мапою, Вагрант підійшов до молочно-білої стіни туману. Останнім з відмічених креслярами місцем, за яким починалась порожнеча “дірки у серці світу” був осередок, з назвою Башта Безмежної Бібліотеки. Про таку місцину Вагрант навіть не чув.

Зазвичай мешканці світу, коли до того була потреба, подорожували між заселеними місцинами за допомогою спеціальних шляхів, що розсікали туман у чітко визначених місцях, та відкривались лише у конкретно означений час. Але Вагрант був єдиним, з принаймні йому самому відомих мешканців світу осередків життя, кому не потрібні були жодні шляхи. Більш не вагаючись він увійшов до білого туману. Мертва для усіх інших субстанція легко поглинула його. Центр світу чекав. Здавалось, що всі відповіді знаходились у місці, до якого не змогли дотягнутися всюдисущі креслярські лінії.