ШЛЯХ ВАГРАНТА

Молочно-біле ніщо вирувало навколо, але Вагрант впевнено крокував вперед, не зважаючи на мороки, які створював хитрун-туман. Щось носилось поряд, легкі, майже не відчутні, сутності торкались шкіри. З білісінької імли виринали обриси незвіданих будівель, сяючи різними кольорами, літали туманом плями світла, але жодна з них не була живою та мислездатною.

Жовтогарячий згусток пронісся поряд, і чоловік відчув щокою живе тепло. Світловий привид промчав повз ще раз, і ще. Вагрант зупинився. Його помаранчевий комбінезон був най недоречнішою штукенцією у цьому потонулому в імлі місці. Пляма жовтого світла зависла перед ним та, роздираючи туман на шматки, на Вагранта зиркнула хитра пташина голова з жовтим пір'ям. Птах був середнього розміру, з золотавими очима, довгою шиєю, та коротким мідним дзьобом.

— Система функціонує як треба, — промовив Птах. Дзьоб його розтулявся не влучаючи у слова. — Всі живуть як живуть, у кожного своя функція. Один ти швендяєш, незнамо навіщо, і куди.

Вагрант дивився на скуйовджену пташину голову, що стирчала з жовтої туманної хмари, й не знав, що собі думати. Жовтий Птах, уособлення місцевого бога, сутність, яка не з'являється за так будь-кому. Ті ж Драфти вірять, що поява Жовтого Птаха несе велику вдачу, та не цурається кривавих жертв. Тож така зустріч коштує дорого. Птах на мить зник, ніби пірнув у туман, а коли з'явився тримав у дзьобі невеличкий пластиковий прямокутник. Вагрант обережно взяв до рук шматочок пластику та повільно покрутив у пальцях. Поки він здивовано роздивлявся власне зображення у невеличкій прямокутній рамочці, жовтогарячий згусток зник. До вух чоловіка долинув, віддаляючись, голос Птаха.

— Це твоя картка доступу, непосидо. Одного разу згубив, а мені по всьому туману шукати! Більш не втрачай. Без неї тобі не пройти до Головного Вимикача.

Картка в руках була ледь теплою. Поверхню її вкривали глибокі подряпини. Поряд з фото, вцілів єдиний напис:

“Співробітник з ПОМАРАНЧЕВИМ рівнем допуску. Департамент супроводження енергетичних систем”

Подряпини знівечили те місце на якому, і то Вагрант знав точно, повинно було бути написане його ім'я. Цей клаптик білуватого пластику з не усміхненим обличчям був Вагранту гарно знайомий. Колись, мабуть, у минулому житті, він щодня тримав його у руках та використовував. Де? Для чого? Спогади губились у всюдисущому тумані, наче були близькими родичами з Жовтим Птахом. До речі, й голос цієї дивної істоти також виринав із клаптиків на які нині перетворилась пам'ять. Колись Вагрант, якого звичайно кликали зовсім по іншому, часто спілкувався з тим, хто тепер перетворився на Жовтого Птаха.

Те саме відчуття ненормальності оточуючого світу накотило знову. Дійсно, щось змінило, переплавило, граючись, усіх з ким довелось зустрічатись Вагранту. Сама тканина реальності спотворилась під впливом невідомих нікому сил. А коли реальність відшуміла незбагненним штормом, у каламутній масі туману лишились плавати, бульбашками спокою, поодинокі осередки життя, заселені скаліченими створіннями, що втратили останні крихти пам'яті. Але натомість отримали прив'язку до своїх чудернацьких функцій і абсолютну апатію до всього, що трапилось. Всі вони вважають, що так і треба. Що це і є нормальне життя. Один лиш Вагрант борсається, намагаючись щось зрозуміти. І так, він єдиний хто носить помаранчевий комбінезон, та виглядає як справжня, неспотворена людина.

За декілька кроків туман розступився і Вагрант по коліно провалився до загуслої темно-зеленої гидоти. Поодинокі згнилі дерева стирчали так близько, що чоловік міг торкнутись їх рукою. Вдалині бовваніли обриси частково зруйнованих споруд і Вагрант впізнав осередок життя Дефендерів(5). З одного боку це означало, що він майже дістався до дірки в середині світу і того, що Жовтий Птах називав Головним Вимикачем. Все псувало те, що Вагрант добряче знав норов Дефендерів. Пройти через їх місцину спокійно буде дуже не просто.