1.2

Лада забралася з ногами на підвіконня, обійняла коліна, трохи посиділа. З лужка шепоту не чутно, але видно, як Дейра підійняла голову, заговорила з трояндочкою; на душі стало спокійніше, Лада сплигнула з вікна, попрямувала до лінса.

У приймальну частину печери вели лабіринти коридорів, сходів вгору. Агат змінював свої кольори, все частіше в нього вклинювався звичайний граніт, стіни ставали дедалі кривішими, незграбної роботи.

В самій печері, як і казала Дейра, громадилися величезні валуни, в нерівному склепінні з отвором для диму тільки місцями проглядалися вставки сірого й зеленого агату. У висічених нішах виднілися посудини різної форми, мішечки з травами; внизу акуратно складені дрова, шкіра вовка за викладеним бортиком камінням. Через зовнішній вхід видно озеро і вершини Буйного далеко за ним.

Тут панувала контрастна первісність, але витончений лінс на її фоні виглядав гармонійно. Може тому, що почувався вдома. Він сидів біля розпаленого багаття з кам'яним лицем, підперши підборіддя руками, зігнутими в ліктях. Літо навкруги, білий день, а він — коло вогню. І не жарко ні крапельки. Напевно, таким чином дивний лінс заспокоювався. Лада сіла поруч. Помовчали.

Полум'я затріщало, піднялося вище.

— Знаєш, що робить зараз Дейра?

— Не знаю, — посунув сучком недогоріле поліно лінс, — вона не любить, щоб за нею спостерігали. Щоб я спостерігав. Як злодій, дивлюся крадькома, поки вона спить. — Його голос звучав майже безпристрасно. Але все одно здригнувся.

— Дейра розмовляє з трояндою.

— Не може бути, — Сгірель окинув Ладу швидким поглядом і сказав сухо: — Вона їх не любить. Вона і мене відштовхує кожного разу.

Лінс підкинув дрібних гілок у вогонь. Він розгорівся яскравіше.

— Сгірелю, все не так, — промовила докірливо-глузливо.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався її тону, окинув пильним поглядом.

— Насправді, — Лада стишила голос, — ти Дейрі подобаєшся. І твої сни їй приємні. Вона їх бачить.

Лінс повільно відвернувся до вогню; Ладині слова його приголомшили.

Звичайно, Сгірель бачив, як змінювалися стосунки з коханою відьмочкою, помічав повагу в її очах, ревнощі. Він пам'ятав поцілунок під час нальоту кегретів. А слова Лади остаточно підтвердили: Сгірель приємний Дейрі, як чоловік жінці. Лінс залишився сидіти нерухомо, але, здавалося, почав світитися тихою радістю, і Ладі теж передався настрій довгожданих змін, передчуття щастя. Прекрасно, коли любов перемагає.

— Я не порушила кодекс лінсів, передаючи інформацію третім особам? — перервала нарешті мовчання.

Лінс виринув зі своїх роздумів, усміхнувся.

— Порушила. Але це дуже хороші вісті, і ми, твій народ в моїй особі, великодушно тебе прощаємо, — від усмішки на його веснянкуватих щоках заграли симпатичні ямочки. — І дякуємо.

Лада, теж усміхнувшись, кивнула, піднялася: зрозуміла, що йому потрібно побути одному — недаремно ж кажуть, що щастя любить тишу.

"Прямо дежавю," — думала, застигнувши перед шафкою в кухні. Там виявилися тільки вермішель в пакеті, сіль і цукор. У криштальнику, слава богу, ще знайшлися сир і вершкове масло. Хліба не було.

Довелося готувати з того, що мала.

Дейра прийшла, коли Лада намагалася пересунути стіл ближче до вікна: коричневі стіни кухні робили її темною і похмурою, попри білі меблі. Один пас відьмочки — і стіл сам поплив куди потрібно.

В повітря несподівано злетіла скатертина, столове наряддя: це вже лінс, що з'явився в дверях, вирішив допомогти.

З південної сторони перед Агатовою печерою теж розташовувався невеликий, зарослий травою майданчик в квітучих трояндах. Ліворуч зовсім близько підходив ліс, справа вилася стежина, що вела вниз, а попереду — високий обрив і Перлинне.

Лада милувалася широкою гладкою поверхнею вже спокійного, як дзеркало, озера, Сгірель — Дейрою, а Дейра — візерунком на скатертині. І всім це споглядання дуже подобалося. Ніхто навіть не замислився про те, що можна перенести ще що-небудь з їжі і, здавалося, навіть не помічав, що поглинає. А вермішель, присмачена маслом і присипана розплавленим тертим сиром, до міцного чорного чаю нормально так йшла. Недаремно деякі художники пишуть в обмеженій палітрі непогані картини, а композитори примудряються створити хіти, граючи на гітарі з порваною струною.

— Сгірелю, можеш, будь ласка, створити для мене портал в Степове? — Лада першою порушила мовчанку.

— Куди портал? — перестала дивитися в одну точку Дейра.

— В те село, де ми... де ти спалила трійку кегретів. Пам'ятаєш, Данз зі спиною маявся? Я зварила йому зілля.

— Доки ти спала, я переніс сюди твою лабораторію, — пояснив лінс.

— Так швидко? Ой як добре! — вдячно усміхнулася Дейра, але опам'яталася і знову стала строгою: — Від болю в спині в книзі бачила декілька зілей. Яке ти вибрала?

— Найпростіше: ялівець, звіробій, красавка, лавровий лист.

— Гм. Знаю цей збір. Не розумію, що в нім робить ялівець.

У Сгіреля блиснув видимць. Лінс провів над ним рукою. Почулося, як Ларден попросив дозволу відвідати дівчат.

— Не сьогодні, — Сгірель до неввічливості швидко перервав зв'язок, незворушно подивився на Дейру. Вона нервово сіпонулася, але зберегла гордий спокій.

Зі столу прибрали магією; тарілки, вилки, чашки, вже чисті, самі розставилися по місцях.

— Дейро, ти з нами? — запитала Лада вже в лабораторії, куди забігла за зіллям.

— Ні. Вирушайте без мене, — відьма обдала її гордим поглядом подовжених, як у Жехарда, очей і відвернулася до свого казанка.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.